Орфографія (від гр. orthos – правильний, рівний і grapho – пишу) – це система загальноприйнятих правил про способи передачі мови в писемній формі.

Орфографія ґрунтується на певних принципах, що зумовлюються фонетичною та граматичною структурою мови та відбивають конкретні історичні шляхи формування і розвитку правописної системи. Орфографія сучасної української літературної мови побудована на двох основних принципах – фонетичному та морфологічному.

За фонетичним принципом, слова на письмі передаються відповідно до їх літературної вимови. На цей принцип опираємося при вживанні:–

префікса с- перед к, п, т, ф, х: схопити;–

групи приголосних, в яких відбулося спрощення: виїзний;–

чергування приголосних г, к, х – ж, ч, ш – з/ - ц/ - с/: нога – ніженька – нозі;–

суфіксів -цьк-, -зьк-, -ськ-, -цтв-, -зтв-, -ств-: козацький, козацтво;–

наголошених голосних: вишне/вий;–

історичних чергувань о, е/і; о, е/; о/е після шиплячих та й: село – сіл;–

звука [і]на місці ?: дід.

Морфологічний принцип орфографії полягає в тому, що на письмі зберігається однакове написання тих самих значущих частин слова незалежно від їх позиції та реального звучання в різних формах того самого слова чи в групі споріднених слів. На основі морфологічного принципу передаються на письмі:–

голосні [о], [е], [и] в ненаголошеній позиції: весло/;–

приголосні, що змінили своє звучання внаслідок асиміляції: дочці;–

приголосний [т] перед суфіксами -ськ-, -ств- відсутній у вимові в словах на зразок інтелігентський;–

пишемо дві букви для позначення довгого м’якого приголосного звука, що утворився внаслідок асимілятивного процесу на межі двох морфем: життя.

Ще одним принципом орфографії української мови є історичний (традиційний). Він використовується дуже обмежено. Згідно з ним, слова передаються на письмі за традицією, як вони писалися раніше, хоча в сучасній мові таке написання ні вимовою, ні граматичною структурою слова не зумовлюється. В орфографії традиційним є написання букв я, ю, ь, подвоєння приголосних у власних іншомовних назвах незалежно від їх вимови (Руссо) і неподвоєння їх у загальних (метал), написання ненаголошених е, и, які не перевіряються наголосом: левада.

Певну роль у сучасній українській орфографії відіграє також смисловий (семантично-диференціюючий) принцип письма. За ним уживаються велика й мала буква (м. Орел – птах орел), пишуться слова разом, окремо й через дефіс (по-нашому – прислівник і по нашому – прийменник із займенником).