Курсова робота

Ознаки епістолярного тексту: Загальна характеристика (на матеріалі листів Ольги Кобилянської)

Зміст

Вступ. Текст, його основні ознаки та категорії.

Розділ І. Загальна характеристика епістолярного тексту.

Основні ознаки епістолярного тексту, його специфічність.

Жанри і тематика епістолярного тексту.

Розділ ІІ. Функції і способи апеляції у листах О. Кобилянської.

Висновки

Список використаної літератури.

Вступ

Мовлення як вид людської діяльності завжди орієнтоване на виховання якогось комунікативного завдання. Всебічне наукове вивчення процесу комунікації висуває на перший план визначення головної одиниці, яка служила б об’єктом дослідження. Рівень тексту визнаний найвищим рівнем мовної системи.

З половини ХХ століття (40-50 рр.) звилась нова галузь мовознавства – лінгвістика тексту, яка набуває все більшого розвитку. Серед лінгвістичних питань актуальною залишається проблема тексту, його ознак, категорій, функцій і різновидів.

Розвиток комунікативної лінгвістики розширює уявлення про текст не тільки як готовий продукт мовлення, а й як елюент комунікативного акту в позиції між трансмісором і реципієнтом (т-т-р), між мовцями [m-т-аі], між адресантом і адресатом (А-Т-А).

Текст – це витвір мовного процесу, що визначається завершеністю, об’єктивний у вигляді письмового документа, літературно оброблений у відповідності з текстом цого документа, витвір, який складається з заголовка і ряду особливих одиниць (над фразових єдностей), об’єднаних різними типами, лексичного, граматичного, логічного, стилічного зв’язку і має певну цілеспрямованість і прагматичну установку, так стверджує мовознавець Гальтрин І.Р. у праці “Текст як об’єкт лінгвістичного дослідження” М.: Наука, 1981, с.18).

В працях ряду мовознавців береться до уваги не форма мовлення, а передусім структурно-семантичні показники:

“Текст – певна з функціонального-смислового погляду упорядкована група речень або їх аналогів, які являють собою завдяки семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів завершену стильову єдність (Одинцов В.В. Стилістика тексту. М.: Наука, 1980, с. 45)

У визначені тексту науковці намагаються надати йому якомога ширшу перспективу і композиційний простір. Зокрема, Д. Баранник вважає текстом “писемний або усний мовленний масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об’єднаних у ближній перспективі смисловими і формально-граматичними зв’язками, а в загальнокомпозиційному , дискантному плані – спеціальною тематичною і сюжетною задатністю”

Є певна кількість текстових різновидів, в процесі реалізації яких віддається перевага одній формі: писемній (епістолярні тексти).

Текст як соматичну структуру слід аналізувати в трьох аспектах в світі досліджень науковців:

з позиції автора – можливими є два різновиди текстів: текст як продукт реального, живого, спонтанного процесу текстотворення (знаково мовленнєвої діяльності автора) і текст як продукт професійного текстотворення, тобто цілеспрямованого, усвідомлення автором як фахівцем;

з об’єктивної позиції реального стану речей текст як фрагмент загальної інформаційної системи суспільства, в яком він виконує роль носія інформації;

з позиції адресата (слухача і читача) – текст як явище для сприймання й розуміння.

Якщо досі переважав традиційний погляд дослідників на текст, то нині лінгводидатичні потреби освітньої системи змушують викладачів змушують викладачів-дослідників та інтерпретаторів його дивитися на текст опосередковано – через особистість реципієнта чого він готовий, яких відкриттів, вражень очікує і який вплив на нього може справити текст.

Текст як 4вища форма реального вияву комунікативної сутності мови має свою мікро- і макросемантику. Відрізок тексту більший чи менший за обсягом, структурного і за змістом замкнений має певну стильову уміркованість, характеризується набором стильових ознак, які відіграють суттєву роль у забезпечені цілісного тексту.

І. Загальна характеристика епістолярного тексту.

Епістолярний стиль, як стверджує мовознавець П.С. Дудик, суттєво і своєрідно відрізняється від інших стилів. Епістолярна форма володіє властивостями теми лірики, що дозволяє автору, за думкою Аристотеля, “залишається самим собою”.

Ознаками епістолярного тексту є те, що в його основі матеріали з власного життя, з власної думки, з власного чуття, конкретно суттєве описання дійсності.

Лист як епістолярний жанр має свою специфіку, свої характерні риси. Форма безпосереднього звертання до адресата, прагнення автора змусити адресата активно діяти.

Ознаками епістолярного стилю є логічна послідовність викладу, точність і лаконічність, докладні висновки, дотримування і наявність певної композиції:

а) зверху зліва вказують дату написання листа; на початку чи в кінці листа інколи зазначають дату написання, завершують лист підписом (на розсуд автора);

б) лист починають звертанням до адресата, звертання може бути офіційним, напівофіційним, дружнім тощо, характер звертання залежить від стосунків між тими, хто пише листа, і тим, кому лист адресується. Найбільш звичними є такі звертання: друже, друже мій, дорогенькі, шановний пане, вельмишановний, дорогий друже, дорогі батьки, високоповажний товаришу. Листи починають також словами, що вказують на час написання листа (Добридень! Добрий день! Доброго вечора Вам). Форма прощання в листі також залежить від взаємин автора адресатом (До побачення, Прощай, Будьте здорові. Прощавай до скорої зустрічі. Цілую. Кохаю. Чекаю) Після слів вітання і прощання знак оклику чи крапку.

У доборі лексики, у вживанні малої чи великої літери, розділових знаків виявляється особистість автора. Має значення також те, з якою метою пишеться приватний лист;

в) займенник ти, ви у звертанні до однієї особи з великої літери, засвідчуючи цим власну вихованість, одну з ознак індивідуальної культури;

г) усі назви адресата можуть повторюватись, ускладнюватись префіксами (особливо суфіксами), набуваючи певної негативної чи позитивної оцінки;

д) синтаксис листа залежить від індивідуальності автора. Форма викладу тексту, побудова речень залежить і від того, кому адресовано лист.

Мова з епістолярними ознаками обслуговує специфічне заочно-писемне спілкування однієї особи з іншої (іншими) в найрізноманітніших сферах життя – виробничій, професійній, а найбільше – в побутовій, щоденній, ситуативній. Епістолярне мовлення в своєму типовому вияві – монологічне, проте природними елементами епістолярного тексту можуть стати, на думку Дудика П.С. і діалоги, почуті