Отже, епістолярне мовлення, як і розмовно-побутове, наукове і інше, неоднорідне за своїм змістом і граматичною будовою, зоорієнтоване на виконання суто індивідуальної комунікативно-стилічної функції.

Створюючи тексти епістолярного стилю мовні послуговуються всенародною мовою, використовують епістоляризми – особливі слова і словосполучення, синтаксичні конструкції, репрезентують неповторну мовленнєву індивідуальність цього стилю.

У мовленні в межах епістолярного стилю викреслюються різні жанри. Зародження жанру приватного листування в українській мові відноситься до давнього періоду, як літературний жанр поширився з часів античної і грецької, римської літератури. До появи книгодрукування межа між особистим листом була відносна, бо роздуми могли бути відкритими. Але давні риторики підкреслювали відмінність зразка мистецтва писали листи, підкреслювали різницю епістолярного мистецтва від літературно-художньої творчості на тій основі, що завдання листа – “називали речі своїми іменами”.

З розвитком людства епоха Просвітництва робить лист одним із ведучих жанрів використовуючи його в дусі ідей “виховання”. Листування розширило функції народно розмовної мови, виявило її межі побутового вживання зародилися елементи сучасного публіцистичного стилю і наукового стилю української літературної мови.

До епістолярних жанрів відносяться твори, побудовані у формі послання, або листування дійових осіб, щоденники, записники, мемуари, що, як і листи характеризують особистість автора і не завжди призначені для друкування. У художній літературі виділяють епістолярний текст жанр-твори, побудовані у формі послання або листування дійових осіб, щоденники, мемуари, автобіографії, записки автора, послання календарі.

Лист як засіб спілкування заочного людей у певній сфері життя надто різноманітний за змістом, формою, композицією. Листи відображають життя, досвід своїх авторів, їхній світогляд, індивідуальні риси адресата та ставлення до адресата. Листи культурних діячів часто стають фактором культурного життя нації.

За формою листування є офіційне і неофіційне (приватне). Соціально-етична форма листа залежить від соціальний стосунків адресата і адресанта.

Тематика епістолярію залежить від причин, що спонукають той чи інший задум від часу, умови, сфери їх використання і інтересів. За твердженням і дослідженням мовознавців, широку тематику створює мова, що обслуговує найрізноманітніші сфери життя – виробничу, професійну, побутову, щоденну, ситуативну – і оформлень у листуванні: приватно-діловому, соціально-етичному, інтимно-товариському, родинно-побутовому.

Тільки з ХVІІІ століття можна простежити формування листування в хронологічній термінології і соціальних аспектах. В нову українську літературу Т.Г Шевченко вписав епістолярну сторінку на народній основі. У його листах представлені теми публіцистики, літератури, мистецтва.

Листування розширило функції народного-розмовної мови, вивело її до побутового вживання, у ньому зародилися елементи сучасного публіцистичного стилю й наукового стилю української літературної мови.

Велику спадщину листів залишили нам видатні майстри українського художнього слова. Цінно, що у текстах їхніх листів зберігаються мовні лінії суто комунікативної і соціокультурної ситуації, тобто одночасно постає коунікант-інформатор, носій стихії живої мови і майстер літературної мови та художник слова. Отже, кожний письменник має індивідуальний стиль.

Про індивідуальність авторського стилю О.Кобилянська писала: “... Кождий писатель має свої слова, по котрих можна єго зараз пізнати, так я і кождий маляр уживає єму симпатичні барви і колорит, по котрих можна єго так само пізнати” (Українські письменники про літературу та мову. К., 1961, с. 72)

Розділ ІІ. Функції і способи у листах Ольги Кобилянської

Велика епістолярна спадщина Ольги Кобилянської привертає увагу науковців та студентів. У творчому доробку письменниці жанри і тематика епістолярію, функції і способи апеляції надто широкі і цінні.

Зразком родинно-побутового листування є листи О.Кобилянської, які були навіяні спогадами, смутком, родинним обов’язком. Наприклад, у листі від 21 серпня 1899 року м. Гадяча читаємо:

Дорогі батьки!

Тільки тепер можу написати до Вас обширного листа. Сьогодні рано приїхав сюди і зразу пишу Вам.

Повертаючись ,я мушу ще кілька днів побути в Києві. Буду мешкати вже в приватному будинку, а це не буде нічого коштувати. Мене запросила сестра дружини І.Франка.

Київ місто чудове, говорять що найкраще а Росії. Розташоване високо над Дніпром; рівняється своєю красою хіба з Неаполем в Італії. Були ми в Лаврі, але там так страшно – ходити по печерах.

Собори (церкви тут європейської краси. А спів який – хіба лише в оперному театрі можна почути такі голоси.

Тут у Києві, кожний може переконатися, що українці були і що вони мають право бути і в майбутньому – на кожному кроці стільки історії, дуже багато!

На археологічному з’їзді ми сиділи, як на турецькій проповіді. Розпочався з’їзд дуже урочисто, із службою божою. Графиня Уварові також читала реферат. Соцький склав їй візиту, і вона говорила, що їй дуже прикро було, що Міністерство не дозволило читати реферати по-українськи, що вона домагалася всіма силами дістати дозвіл. Про це більше розповім усно.

Їздили ми також і на могилу Шевченка, до Канева. Туди їхали пароплавом по Дніпрі цілий день і день назад. Але тепер вже маю уявлення, що то означає їхати морем.

Хліба тут дуже гарні, але ж бо тут і землі. Такі простори, такі степи, той, хто їх не бачив, не може собі й уявити. Майже все поле неоране, сіють пшеницю, жито і гречку, але та земля належить панам, а селяни мало що мають; села їхні малі і бідні.

За тиждень приїде сюди Кобринська, погостює кілька днів, а потім повертаємо до Києва на 3-4 дні разом додому.

Цілую Вас всіх, і не забувайте за мене, бо від Вас дуже далеко.

Ольга Кобилянська.

(О.Кобилянська. Твори у п’яти томах. К.: 1963 – т.5.-с. 423-425).

Текст листа пройнятий внутрішнім збудженням і хвилюванням. Адресант виражає радість з того, що побачила багато нового: