Хтось когось любить і панові Квітку кланяється.

Хтосічок чорненький

Текст листа насичений смутком і радістю, мрією про майбутню долю твору “У неділю рано зілля копала ...” У тексті доказовість і послідовність викладу, докладні висновки, наявність мовної композиції, емоційно-експресивна образність вітання і прощання.

Важливим жанром в епістолярній літературі є автобіографія, укладена законом художньої умовності.

Автобіографію “Про саму себе” О.Кобилянська написала у формі листів до мовознавця і літературознавця, професора Смаль-Стоцького.

16 грудня 1921р. Чернівці.

Високоповажний дорогий наш пане професор!

Про читання українських книжок не було мови. Все було, мов павутиною обсноване Німеччиною, котра, сказавши правду, не була нам не симпатична. Будь то через те, що все-таки, хоч ледве замітним процентом обзивалася в нашій крові, будь то через те, що була одиноким джерелом, котре давало духовну поживу.

Познайомившись у 18-19 року життя з донькою повітового лікаря А.Окуневського, Софією, я мов відродилась. Від неї пішло те світло, за яким я так тужила, невиразно мріяла. Вона заговорила до мене українською мовою, переконуючи мене, що мені треба писати не по-німецьки, а для свого народу – по-українськи, навчила фонетикою писати, надавала українських книжок, стала моєю щирою подругою.

У листі від 2 листопада 1922р. читаємо:

Дорогий пане докторе!

Мені дуже мило, що саме Ви хочете зайнятись моїми працями. Я писала, коли любила, писала, коли терпіла, писала, коди не находила вдоволення знадвору бажань своїх особистих, коли бачила кривду заподіяну так людям, як звірятам, цвітам і птахам, писала коли переймалася великими ідеями про визволення жінки... ідеями націоналізму, патріотизму, які зміцнила в мене Леся Українка.

Побут у Чернівцях, знайомства українського патріотичного кружка, Ваша силуюча, пориваюча до праці особистість, Ваш власний труд, що не знав спочинку, а все вперед і чимраз вперед гнав, зрушував мене.

О.К.

Може я дещо забула й не так написала, як бажаєте, та годі: кожна сніжинка, кожний гарний вечір, хмарка – манять мене до пера!

У вищезгаданих текстах стиль викладу думок невимушений, природний. Об’єктом репрезентації виступає “Я”- репрезентатор, що подає свою характеристику. У текстах використано один із типів мовленнєвих актів – експресив, ним мовець представляє шлях формування власного світогляду, психологічне ставлення до нього, до суспільно-політичних ситуацій.

Глибина і сутність розповіді досягається добором мовних засобів: у тексті переважають речення складної синтетичної конструкції, розповідного характеру, послідовністю викладу думки і в межах норм української літературної мови адресант описує своє становлення як митець слова.

Текст закінчується допискою, що має своє завершення – нерозривний зв’язок з життям. Потреба у дописках з’явилась уже після написання листа.

Для цього вживається спеціальне позначення S.P.

Чільне місце в автобіографії займає і текст-спогад про задуманий твір.

Наприклад в автобіографії, що писалась О.Кобилянською 1927 року читаємо:

“... З одної таких далеких прогулянок я привезла з собою з великого лісу здобуток – а це “Битву”, котру бачила я власними очима. Перебувавши більше як день в лісах, де зрубували ліс і де мала я нагоду бачити робітників у боротьбі з столітніми дубами великими, соснами та смереками, й подивляла фізичну силу і сприт одних та опір та маєстат природи, х другої сторони, між ним як від поодиноких, що залишилися тут і там натиканих, тонко гнучких ялиць, йшло несене вітром жалісне скрипіння і уявлялось моїй, тоді молодій, душі, мов плач полишених вдовиць.

Довгий час носила я тоді ту картину живої природи в душі, доки не настала хвиля, де я кинула її на папір”.

Коли ми проаналізуємо цей текст, то побачимо, що він має всі ознаки тексту: послідовність і цілісність (в логічній послідовності іде розповідь від першої особи); автор дотримується схеми розгортання думки, одне речення підсилює, розвиває зміст іншого; зв’язаність здійснюється на різних рівнях його організації: на рівні слова, речення, окремих його фрагментів; закінченість.

Формотворчу роль у даному тексті виконують графічні засоби – абзаци. Вони допомагають забезпечити адекватну загальній комунікативній спрямованості структурну організацію тексту по його мікро- і макрорівнях.

Автобіографічні спогади можуть вернути читача в будь-який період життя автора. Наприклад: в ті часи, коли я ходила до школи, нелегко було дістати українські книжки, хіба що в Чернівцях або в галицьких містах, від котрих жили ми далеко й залізниці туди побудовано аж геть пізніше. Готових грошей не було.

В публічних школах не вчили за моїх молодих літ по-українськи, й мене посилав батько на потязі трьох місяців побирати науку української мови приватно в одної вчительки, що хоч і була українкою, мала посаду при німецькій школі, де й німецька мова була вик ладовою на всі предмети.

Вдома були журнали, як “Червона Русь”, “Родимий листок”, а пізніше “Діло”, але яке мусило з часом уступити наново “Червоній Русі”.

Текст вищезгаданий не є суцільний, але його абзаци складають своєрідні думки, в них переважає діалектичне територіальне мовлення, яке має свою стилістику. Йому властиві такі комунікативні якості, як правильність, точність, обрядність, доречність.

До епістолярного стилю науковці відносять і тексти щоденників, що як і листи, характеризують особистість автора. У щоденнику автор сам на сам і тому є сам собою. У нього нерідко виникає потреба заглибитись у себе, а часто просто сформулювати те, що вже назріло в душі і “проситься” на папір. Щоденники є рятівною соломинкою стривоженої душі, його призначення – врівноважувати творчі намагання і можливості розв’язувати їх.

Наприклад, запис О.Кобилянської від 18.04.1884 р. “... Ви, добрі люди, коли будете все це читати, недумайте про мене