У даному тексті наявна тема, основна думка, задум. Прості і складні речення несуть емоційно-експресивне навантаження. За метою висловлення прості речення – питальні, за будовою формально неускладнені. Художні тропи підсилюють емоційність тексту.

Щоденники відтворюють особисте і творче життя авторів, специфіку їхньої роботи, розкривають джерело росту творчості, тексти в них мають велику пізнавальну і емоційну цінність, пізнавальний характер.

У щоденнику О.Кобилянської читаємо про С.Окуневську:

- Від неї пішло мені оте світло, за яким я так тужила, виразно мріяла. Вона заговорила до мене українською мовою, переконуючи мене, що мені треба писати не по-німецьки, для свого народу по-українськи, навчила фонетикою писати, надавала українських книжок, стала моєю щирою подругою.

Цей словесний масив складається з декількох речень, які поєднані між собою змістом. Ведучими ознаками цього тексту є такі його властивості: цілісність, інтегративність, завершеність, що мають смисловий, змістовний характер, що визначає, як психологічні, мовленнєві монологічні явища.

Конкретний характер даного тексту досягається за рахунок конкретизації подій і факторів, послідовного викладу думок, дотримання смислових відношень між реченнями, що є фундаментальною властивістю тексту.

Внутрішній неспокій, емоційність думки, апеляція до Бога – характерні ознаки запису у щоденнику О.Кобилянської від 15.02.1884 р.:

- “... Боже, все забери, тільки залиши нам матір, дай її знову здоров’я.

Просте односкладне речення є текстом, бо має тему, задум і висновок. Автор вірить у всемогутність божої сили. Допомагає розкрити задум і структура речення, яка ускладнена звертанням, антонімічними присудками (забери-залиши).

У щоденниках яскраво постає середовище, в якому живе репрезинтатор, внутрішній світ його. Наприклад: У мене затишно на душі. На землі білий сніг ...” “В таких вечорах шириться стільки чистоти й величі, що душа мусить в білий цвіт перемінитися ...” “Моє серце, де народилася любов, -- теж багряне небо”. У вищезгадані речення мають ознаки тексту. Зв’язність речень здійснюється на різних рівнях, а саме: на рівні слова, речення, окремих його фрагментів. Внутрішній зв’язок тексту здійснюється за рахунок підібраних слів і художніх тронів (метафора “затишно”, “перемінитися”), фрагментів речення (На землі білий сніг ...) Речення несуть емоційне навантаження. На жаль, в українській лінгвістиці ще вивчений і неописаний жанр щоденника, на думку мовознавців Л.Мацько, О.Сидоренко, О.Мацько.

Висновки

Основне призначення епістолярного стилю обслуговувати заочне, у формі листів, спілкування людей у всіх сферах їхнього життя. Тематикою і змістом листи можуть бути найрізноманітнішими залежно від сфери їх використання та інтересів адресатів. Все листування поділяється на два типи: офіційне (службове) та неофіційне (приватне).

Офіційним є листування між державними органами, установами, організаціями та між службовими особами, які підтримують офіційні стосунки. Таке листування не входить до сфери офіційно-ділового стилю.

Неофіційне (приватне) листування ведеться між особами, які мають неофіційні стосунки. Воно має переважно побутовий характер – родинний, інтимний, дружній і перебуває у сфері дії усно-розмовного стилю.

Тематично і відповідно до життєвих ситуацій листування витворило найрізноманітніші типи листів, починаючи з епохи просвітництва.

Мовний аналіз листів з погляду лінгвопрогматики потребує умовного розмежування ознак тексту за прагматичними ролями комуні кантів: адресант – автор листа, носій психологічного стану, особа, описаного в листі, той, хто пише, хронікер і локалізатор (на це вказують лексема з часовою і просторовою семантикою); адресат.

Листи відображають життя, досвід своїх авторів, їхній світогляд, естетичні уподобання та політичні погляди, індивідуальні риси адресанта та ставлення до адресанта.

Епістолярна спадщина Ольги Кобилянської укладена законами художньої умовності. В епістографії Ольги Кобилянської наявні такі групи листів: листи, в яких висловлює особисте розуміння твору чи ставлення до автора (листи від 30 травня 1898 р. до Осина Маковея), листи, в яких переказує авторам певних творів думку власну чи чужу (лист від 22 червня 1900 р. до Петко Тодорова), листи, де виявляє бажання прочитати твір адресата (лист від 15 травня 1900 р. до Петко Тодорова, лист від 2 квітня 1902 р. до Осина Маковея), лист з критикою інших творів і авто критикою (лист від 31 березня 1927 р. до Ольги Гаморак-Левицької), у них важливими ознаками, які репрезентують епістолярний текст, є: широке використання у кличній (часом тестовій) формі звертань (високоповажний пане! Ласковий пане! Добрий товаришу мій! Високоповажний пане доктор! Пане Стефаник! Христос Воскрес! Високоповажна пані! Дорогенька моя! Дорога Мавочко моя! Дорога і високоповажна пані! Високоповажна добродійко наша! Дорогий Хтосічку; наявність традиційних форм на початку і в кінці послання (перепрошую дуже, передусім перепрошую, даруйте, що звертаюсь з просьбою, все одержала-м і сердечно дякую, урадував мене Ваш лист, Ваш лист дістала я: поки що здоровлю Вас щиро, здоровлю Вас щиро, дай боже, бувайте здорові, з глибоким поважанеям, цілую Вас всіх, здоровлю Вас щиро); в тексті – особливих словосполучень з дієсловами наказового способу, різноманітних побажань, вітань) я буду писати, але й ти читай, їдьте і сидіть там якнайдовше, та й пишіть завчасу туди, що поїдете, як можливо – напишіть, в котрих днях більш-менш будете в Чернівцях (з листів до Маковея, Стефаника, Петко Тодорова); невимушеність у доборі мовних засобів (Тут, у Києві, кожний може переконатися, що українці були і що вони мають право бути і в майбутньому – на кожному праці стільки історії (із листів до батьків); безпосередність у