Реферат на тему:
Проблемність на уроках літератури
Деякі методисти розглядають проблемність як метод, що, напевне, не зовсім вірно. Проблемно можна прочитати лекцію ( в межах репродуктивного методу), проблемним шляхом ідучи, можна розробити систему питань та завдань в межах евристичного методу і т.д.
Проблемність повинна проходити червоною ниткою через весь процес навчання.
Проблемність, за Рубійштейном, є невід’ємною рисою пізнання; бо вона забезпечує (стимулює) розумову діяльність, заставляє розглядати предмет з усіх сторін.
Проблемне навчання реалізується через проблемну ситуацію. Цих ситуацій може бути декілька на будь-якому уроці.
Коли ж виникають проблемні ситуації?
1. Коли зіставляються діаметрально протилежні точки зору на один і той же твір.
2. Коли учні не згідні з трактуванням твору критиками, кіносценаристами чи композиторами.
3. Якщо протиріччя закладені самим письменником у назві твору („Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, „Санаторійна зона”).
4. Коли зіставляються життєві колізії, що покладені в основу твору, з їх показом письменником (мається на увазі різне бачення читачем і письменником однієї проблеми).
Таким чином, така ситуація на уроці, коли вчитель сам ставить проблему, і при цьому демонструє шляхи наукового пошуку, називається проблемним викладом матеріалу.
При цьому варто застерегти від надмірностей . Постановка проблеми завжди повинна бути педагогічно виправданою. Дискусія проводиться не заради....., а щоб розібратись у самому творі.
І кілька слів до історії питання. Проблемністю як педагогічною проблемою займались Каменській, Пестилоцці, Ушинський (на Україні в 70-ті роки активно займалась доцент Київського педагогічного інституту Сафонова).
Методи навчання
Процес навчання здійснюється за допомогою застосування методів.
Метод – це спосіб дидактичної взаємодії вчителя і учня, з допомогою якого досягається оволодіння знаннями, уміннями і навиками, формується світогляд учнів, розвиваються їх здібності.
Метод реалізується через прийом: це елемент метода, складова частина у пізнавальній роботі. Наприклад, проблемне питання, поставлене вчителем при викладі ним навчального матеріалу, є прийомом репродуктивного методу. Його завдання – активізувати увагу учнів при засвоєнні ними нового матеріалу.
В той же час, проблемне питання, поставлене вчителем, яке вимагає самостійної пошукової роботи – уже не прийомом репродуктивного методу, а способів виявлення іншого – евристичного чи й дослідницького.
Принципи обґрунтування методів.
І. У шкільній практиці викладання літератури має широке застосування класифікація за принципом джерела знань.
Звідси: 1) слово (лекція) вчителя;
2) бесіда;
3) самостійна робота.
За цією класифікацією ідуть Мазурк, Бугайко, її подає Неділько, з російських методистів – Голубков. Дійсно, проводячи урок, вчитель подає новий матеріал, читає лекцію; потім, обговорюючи твір, учні відповідають на запитання, в формі бесіди доходять до істини; практикуються уроки чи їх фрагменти, де учні самостійно працюють з книгою (підручники, хрестоматії, критичні матеріалами; пишуться твори).
Та при тому ми зауважимо, що зовнішньо однотипні заняття можуть бути дуже різними за суттю.
- слово вчителя може мати різну мету і різний зміст. Воно може передувати читанню, аби емоційно підготувати учнів до його сприймання;
вчитель розповідає про життя і творчість письменника, дає лекцію з теорії літератури і тоді його слово має іншу мету, інший зміст;
- Відмінно до теми і змісту може бути й бесіда:
- бесіда з метою активізувати сприйняття тільки що прочитаного твору, відтворення найбільш яскравих епізодів;
- може бути бесіда-аналіз за запитаннями вчителя;
- бесіда з метою узагальнення матеріалу.
Такою ж різноманітною може бути і самостійна робота:
- може бути з метою закріплення, а
- може носити дослідницький характер.
Таким чином, навчальна діяльність учнів буде різною і за змістом і за рівнем самостійності.
Тому терміни „лекція”, „бесіда”, „самостійна робота” означають більше форми спілкування вчителя і учня, ніж методи навчання. Форма – більш загальне, об’ємне трактування самого процесу навчання.
Тут можна схематично зобразити так: форми – методи прийом – навчальна ситуація.
Зміст навчальної діяльності вчителя і відповідно діяльності учнів, що навчаються, і має служити критерієм обґрунтування методів.
П. І цим критерієм є характер пізнавальної діяльності школярів.
Беручи в основу цю аксіому, дидактик Лернер і Скаткін вивели загально дидактичну класифікацію методів, що охоплює всю систему шкільного навчання.
1) пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний);
2) репродуктивний (відтворюючий);
3) метод творчого викладу;
4) евристичний (частково-пошуковий);
5) дослідницький.
Скаткін: „Мова йде не про протиставлення одного метода іншому, а про їх гармонійне співіснування, про розумне застосування кожного метода на своєму місці для вирішення специфічних навчально-виховних завдань”.
Ці загальнодидактичні методи навчання по-своєму реалізуються в кожному навчальному предметі у відповідності до його специфіки.
Спираючись на цю схему, класифікацію методів літератури подав на початку 70-х рр. Кудряшов (на неї спирається і Пасічник; Неділько – ні).
Враховуючи специфіку предмета, пропонується система методів, прийомів і видів діяльності учнів, які у своїй сутності забезпечили б свідоме глибоке засвоєння знань.
Таким чином у основі класифікації – пізнавальна діяльність
1 – ший ступінь у логіці пізнання літератури як навчального предмета – лежить сприйняття художнього твору. Завдання – навчити сприймати твір. Література як вид мистецтва має виховувати художника.
2 – гий ступінь – подача і сприйняття з боку учнів спеціальних знань про сутність художньої літератури, її специфіку, теорію і історію.
Органічне поєднання у свідомості читача безпосередньо художнього переживання і науково-літературознавчих понять, і висуває потребу у специфічних методах викладання літератури, відмінних від методики мови, метод хімії, фізики і т.д.
Кожен метод безпосередньо зв’язаний з видами діяльності школярів.
Це такі методи:
1. Творчого читання.
2. Евристичний (частково-пошуковий).
3. Дослідницький.
4. Репродуктивний.
І. Метод творчого читання найбільш специфічний для нашого предмета.
Читання художнього твору якісно відрізняється від читання наукового, публіцистичного тексту. Це читання вимагає особливої уваги до слова, фрази, ритму.
Застосовуючи цей метод, вчимо дітей слухати і чути художнє слово, насолоджуватись ним, вчитесь самим говорити