Глибоко сприйняти художнє полотно — означає не лише уявити і запам’ятати те, про що пише автор. Треба відчути й пережити весь твір в його гармонійній єдності: зміст окремих частин не вичерпує художньої цілісності. Справді талановитий твір завжди виходить за межі життєвих конфліктів, які зображені в ньому. На відміну од наукових понять, що не допускають двозначності, художній образ, як специфічний, особливий феномен мистецтва, є багатозначним, і ця його властивість — об'єктивна основа для різних тлумачень та різного прочитання твору. І не лише в різні епохи, а й у той самий час. Це залежить насамперед від того, які художні шари осмислені читачем, як увійшов твір у його свідомість.

Художнє сприймання — складний процес, у якому взаємодіють суб'єктивні та об'єктивні фактори. З одного боку, читач сприймає об'єктивний зміст, що випливає з художнього твору, а з другого — вносить у це сприйняття власні суб'єктивні елементи.

Література — одна з форм суспільної свідомості, акумулятор мо-рального досвіду народу, нагромадженого в процесі його багатовікової історії. І завдання словесника — зробити кожен свій урок уроком життя, формувати учня як особистість ідейно, морально, естетично. «Урок літе-ратури, — відзначав В.Сухомлинський, — це таке слово про твір, слухаючи яке підліток думає про свій життєвий шлях, про своє сього-дення і майбутнє. Урок літератури, повинен бути безпосереднім зверненням до людини, яка виховується».

Щоб правильно побудувати уроки літератури, необхідно зважати на те, яка функціональна роль її як мистецтва слова і які з її функцій є найголовнішими в умовах школи. Художня література багатофункціо-нальна. Найголовнішими є такі її функції: виховна, пізнавальна, кому-нікативна та гедоністична (від грецького — насолода). Кожна з цих функцій певною мірою реалізується вчителем. І від того, якій з них на-дається перевага, залежить вплив художнього твору на учнів. У школі особлива увага повинна приділятися виховній функції літератури. Вона має бути найголовнішою. Коли, як не в процесі вивчення творів, осягаю-ться дітьми людські характери, вчинки, стосунки між людьми, смисл життя? Проте нині нерідко універсалізується пізнавальна функція літе-ратури. Тому вивчення художніх творів часто більше звернене до пам'яті і розуму, ніж до почуття і серця учня. Багато словесників спрямовують свої зусилля в основному на те, щоб «наповнити» голови учнів фактами, датами, характеристиками героїв, теоретико-літературними поняттями. Причому поняття здебільшого заучуються школярами, а не поступово осмислюються у зв'язку з розглядом певних творів.

Розуміння і формування понять, знання фактів — необхідні умови процесу пізнання. Але факти і поняття на уроці літератури повинні бути осмислені в їх емоційному контексті. Тільки тоді вони набудуть нового раціонального й емоційного смислу.

Справді, щоб проникнути в художній світ митця, треба захопитися тими ідеями, думками, почуттями, переживаннями, якими наповнений твір. При недостатній активізації художньо-естетичних переживань не відбудеться повноцінного спілкування з автором твору. Які б прекрасні ідеї не виражав письменник, але якщо вони не знайшли відгуку в душі читача, вони не стануть складовою частиною його особистості, не зали-шать належного сліду в його духовному розвитку. Емоції як необхідний компонент пізнання — це специфічна реакція на певні явища, яка засвід-чує відповідне, ставлення до них. Експерименти підтверджують, що «зник-нення емоцій неминуче призводить до стереотипії... до розпаду мислительної діяльності» (О.Тихомиров).

Естетичні почуття, викликані твором, є необхідним ґрунтом, на яком формуються ідейні та моральні переконання людинн. Психологічною і педагогічною науками розкриті механізми виховного впливу ху-дожнього твору на свідомість читача. Моральні переконання — це не що інше як система стійких зв'язків між моральними знаннями і адекват-ними їм переживаннями. Ступінь сформованості моральних переконань виражається в моральній позиції особистості.

Отже, поза емоціями не можна сформувати в людини естетичне, емоційно-чуттєве ставлення до дійсності. Виробляти емоційний досвід, активізувати естетичні переживання, посилювати увагу до художньої структури твору, найголовніших її компонентів — важливе завдання словесника. Слід практикувати такі форми і прийоми роботи, які активізують процеси естетичних переживань учнів, надають урокам літератури яскраво вираженого емоційного колориту. Важливо, щоб сам учитель виявляв постійну увагу до художнього слова. Немало словесників знають напам'ять усі вірші, які вивчаються в школі, уривки з поем, повістей і романів. Вони добре володіють мистецтвом художньої розповіді, вміють зацікавити дітей. Характерно, що на їхніх уроках учні також багато цитують напам'ять, переказують близько до тексту твори, художньо, захоплено розповідають.

Формувати й утверджувати засобами літератури високу культуру почуттів школяра вимагає саме життя. Емоційне, схвильоване слово допоможе учням зрозуміти й відчути душевний стан іншої людини. Таку здатність психологи називають емпатією. Суспільству потрібна людина не лише розумна, а й чуйна. «Хто не знає, — читаємо в учительській газе-ті, — наскільки актуальна, потрібна тепер витонченість душевного розвитку і наскільки небезпечна емоційна тупість, хто не знає, що від цього лиха один порятунок — прилучити до вітчизняної і світової культури...» (О.Чайковська). На жаль, ще часто спостерігається значний розрив між високим рівнем знань, практичних умінь людини і бідністю її емоцій. Це особливо помітно в підлітків, які виражають свої