6. Дбати про високу педагогічну культуру вчителя-словесника, його постійне духовне збагачення, ідейне та моральне зростання.

В.Сухомлинський писав: «Школа — це насамперед учитель. Особистість учителя — наріжний камінь виховання». Словесник — це своє-рідний ретранслятор твору, посередник між письменником і учнем. На уроках літератури більше ніж на будь-яких інших знаходить своє вираження педагогічна культура вчителя, широта його світогляду, ерудиція, темперамент, творчі здібності, характер. Якщо два вчителі проводитимуть уроки на ту саму тему, тими ж методами і прийомами, їхні уроки все ж помітно відрізнятимуться один від одного. Це не випадково. Адже на уроці неминуче позначиться духовна індивідуальність учителя. «Кож-не повідомлення, окрім усього іншого, є й повідомленням комунікатора про свої особисті якості, претензії, про рівень своєї самоповаги і само-оцінки, про ступінь зацікавленості предметом повідомлення, про свою загальну компетенцію в обраній ним темі, нарешті, про справжні мотиви своєї діяльності, про той особистий смисл, що лежить у її основі», — писав психолог А.Хараш.

Отже, від особистості вчителя, загального рівня його фахової підготовки, методичної кваліфікації, від характеру педагогічного спілкування залежить, як учні прилучатимуться до світу художніх образів, чи працюватимуть вони на уроках з інтересом, чи любитимуть літературу як навчальний предмет. Емоційно-оцінне ставлення учнів до вчителя є одним з важливих, часто вирішальних факторів їх комунікативної активності, визначає ступінь зацікавленості літературою. Любов до вчителя часто переростає в любов до предмета і навпаки.

Здатність впливати поетичним словом, своєю внутрішньою переконаністю, всім багатством душі — це велике мистецтво, яким, на жаль, ще недостатньо володіють окремі словесники. Утверджувати істину письменника в свідомості учня — означає насамперед пропустити її крізь свою власну свідомість, виражати себе, своє розуміння життя, свої почуття й переживання, пристрасті й болі. У серце учня може увійти лише те, що йде безпосередньо від серця вчителя. Холодні істини, не зігріті теплом педагога, сухі сентенції залишаться мертвими для учнів.

Хороший учитель — завжди учень. Він повинен постійно працювати над собою, поповнювати свої знання, розширювати кругозір, багато читати, щоб бути обізнаним з новинками мистецтва, літературознавства, педагогічної науки. Без постійної праці над собою він не зможе успішно виконати покладену на нього місію, широко відкрити перед своїми вихованцями горизонти літератури, а через неї — життя.

Школа повинна стати для вчителя своєрідною педагогічною лабораторією. Педагог має бути експериментатором-практиком, глибоко вникати в педагогічні явища, всебічно аналізувати їх. Словесник має шліфувати свою педагогічну майстерність, впроваджуючи в навчальний процес результати наукових досліджень, а не вчитися на власних помилках і спробах, як трапляється в роботі молодих учителів.

«Якщо ювелір зіпсує золото,— писав А. В. Луначарський,— золото можна переплавити. Якщо псується коштовне каміння, його бракують. Але й найбільший діамант не може бути оцінений у наших очах дорожче, ніж людина, що народилася. Псування людини є або величезний злочин, або величезна без вини вина. Над цим найдорогоціннішим матеріалом треба працювати абсолютно чітко, заздалегідь визначивши, що ти хочеш зробити з нього».

Бути вчителем означає виявляти педагогічну мудрість і гнучкість у роботі. Адже процес літературного розвитку учня складний, суперечливий, детермінований багатьма внутрішніми і зовнішніми факторами впливу. Загалом він має поступальний характер, але не треба забувати, що в житті багатьох учнів бувають моменти спаду, різкого уповільнення розвитку, що не може не позначитися на загальному ритмі їх роботи, а отже, й на якості знань, умінь і навичок, навіть на ставленні до предмета. Певні спади в загальному ритмі розвитку школярів найчастіше настають у періоди різкої фізіологічної перебудови їх організму.

Розуміти учня, бачити його не лише сьогодні, а й завтра, вміти проникати в його внутрішній світ — це велике мистецтво, яке необхідно опановувати кожному словесникові.

Таким чином, проблема удосконалення уроку літератури вимагає багатоаспектного, системного підходу до її розв'язання. Хочеться сподіватися, що почата розмова буде продовжена читачами журналу — тими, хто безпосередньо прилучає учнів до визначних цінностей духовної культури.

Література:

1. Гаврилов П. Оглядові теми на уроках української літератури в старших класах.–К., 1980.

2. Пасічник Є. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах. – К., 2000. – С. 186-201.

3. Програми середньої загальноосвітньої школи. Українська література для шкіл з українською і російською мовами навчання. – К., 1991-2002.

4. Маткобожик М. Спроба блочного вивчення літератури // Творчість В.Стефаника і М.Черемшини // УМЛШ. – 1989. – №2. – С. 22-24.

5. Хропко П., Гуляк А. Українська література кінця XIX – поч. XX ст.: / Матеріал до вивчення оглядової теми в 10 кл. // УМЛШ. – 1991. – №1. – с.23-27.

6. Шаповалова Є. Початок уроку при вивченні біографії письменника // УМЛШ. – 1982. – №6. – С. 36-39.

7. Сташків О. "Взяли вони в житті шляхи колючі": Як удосконалювати урок з вивчення біографії письменника // Дивослово. – 1992. – №5-6. – С. 36-41.

8. Філіпова Н. Варіанти уроку вивчення біографії письменника // Дивослово. –1999.– №5.–С.32-34.

9. Бойко М. Вивчення біографії письменника // УМЛШ. – 1974. – №6. – С.44-53.

10. Ю.Хропко П. Літературний процес 40-60-х років XIX ст: Матеріал до вивчення оглядової теми у 8-9-му класах // УМЛШ. – 1989. – №1. – С.24-32.

11. Хропко П.