Реферат

на тему:

Писемність древніх германців

План

1. Історія писемності давніх германців……………………………… | ст.3

2. Рунічне письмо……………………………………………………….. | ст.4

3. Латинське письмо……………………………………………………. | ст.7

4. Готичне письмо………………………………………………………. | ст.8

5. Використана література…………………………………………….. | ст.10

1. Історія писемності давніх германців

Перші відомості про германців. Заселення півночі Європи індоєвропейськими племенами відбувалося приблизно за 3000-2500 років до н.е., як про це дозволяють судити дані археології. До цього побережжя Північного і Балтійського морів були заселена племенами, мабуть, іншої етнічної групи. Від змішення з ними індревропейських прибульців і відбулися племена, що дали почало германцям. Їх мова, що відокремилася від інших індоєвропейських мов, з'явилася німецькою мовою-основою, з якої в процесі подальшого дроблення виникли нові племінні мови германців.

Свідоцтва про німецькі мови в дописьмовий період. Писемність - найдостовірніше свідоцтво про мову, найнадійніше і безпосереднє джерело відомостей про нього. Щоб скласти собі уявлення про лексику і граматичну будову мови в епоху його неписьменного існування, учені-філологи привертають різні непрямі дані про характер мови (часто, правда, уривчаті і не завжди достовірні), що вивчається, або ж "реконструюють" відсутній мовний матеріал методом порівняно-історичного аналізу. Так, компаративісти в першій половині 19 в. займалися реконструкцією німецької мови-основи і індоєвропейської прамови, на якому німецький компаративіст А. Шлейхер в 1868 р. навіть склав байку.

Стародавні германці з'явилися на історичній арені за багато століть до проникнення до них писемності. В різний час вони вступали в зіткнення з іншими народами. За декілька століть до наший ери стародавні германці стикалися на півночі і сході Європи з фіннами, з балтійськими і слов'янськими племенами, на півдні - із стародавніми греками і римлянами. Ці контакти германців з іншими народами знайшли віддзеркалення в мовах деяких з них у вигляді німецьких запозичень. Особливо великий інтерес представляють німецькі запозичення у фінській мові, що в більшості своїй відносяться до початку наший ери. Це, наприклад, rengas 'кольцо' (ср. гот. hrings, двн. ring), kuningas 'король' (ср. двн. kuning), kulta 'золото' (ср. гот. gulth, двн. gold), rikas 'богатый' (ср. гот. reiks, двн. rich), kaunis 'красивый' (ср. гот. skauns, двн. skoni), kansa 'народ' (ср. гот. hansa 'толпа'), juko 'иго' (ср. гот. juk, двн. joh), saippja 'мыло' (ср. так. sape). Потрапивши у фінську мову, ці запозичення як би окам'яніли, зберігаючи той стародавній тип морфологічної структури слова, який лише дуже рідко засвідчений у формах слів, що зустрічаються навіть в найраніших пам'ятниках давньогерманської писемності, а саме: якнайповніший вид суфіксів і закінчень, що випробували до моменту появи у германців писемності (3 - 4 вв. н.е.) більш менш значну редукцію.

Починаючи з 4 в. до н.е. знайомство античного миру з його північними сусідами - німецькими племенами - все розширювалося і заглиблювалося. У творах римських авторів від Юлія Цезаря і до позднерімських авторів (6 в. н.е.) зустрічаються - разом з численними німецькими власними іменами - окремі німецькі запозичення (як правило, в латинізованій формі), що позначають предмети культури, побуту і озброєння германців, а також німецькі назви деяких тварин. У Цезаря зустрічається urus «зубр», alces (мн. ч.) «лосі», у Плінія старшого - sapo «фарба-мазь для волосся», barditus «бойова пісня», у пізніших авторів - medus «мед» (напій), flado «коржик», harpa «арфа», runa «руна», «рунічний знак» і деякі інші.

Численні німецькі власні імена і деякі інші слова зустрічаються в пам'ятниках на латинській мові, що виникли у германців в період, що безпосередньо передував появі писемності на самих німецьких мовах. Найцінніший з лексичної точки зору матеріал містять так звані "варварскі правди" тобто зведення законів, запису звичайного права німецьких народів - вестготів, бургундов, франків, алеманнов, лангобардов, турінгов, баваров (5 - 9 вв.). Записані на латинській мові, ці "правди" містять - у вигляді вкраплень в латинський текст - німецьку термінологію, що відображає правові відносини германців в період розкладання військової демократії і зародження феодальних відносин. Особливий інтерес представляють "правди" бургундов і лангобардов - німецьких народів, що не залишили ніяких письмових пам'ятників на своїх рідних мовах.

2. Рунічне письмо.

Якнайдавнішим видом писемності у германців був рунічний письмо. Тацит в своїй "Німеччині" писав, що германці надавали особливе значення ворожінню-жеребкуванню: розкидавши на шматку тканини палички з вирізаними на них знаками і прочитавши молитву, жрець брав навмання три палички і ворожив, читаючи знаки на них. Ці знаки, що вважалися магічними, були буквами рунічного письма, алфавітом першого зв'язного письма у стародавніх германців. Назва букв - "руни" - утворено від основи, що мала значення 'тайна' (ср. гот. runa 'тайна' і німецьке дієслово raunen 'таинственно, крадькома шептать'). Рунічний алфавіт германців, так звані "старші руни", налічував 24 знаки. По перших шести буквах він отримав назву "футарк" (futhark). Ці знаки є комбінацією вертикальних і похилих ліній.

Руни використовувалися переважно в магічних, культових цілях. Знання рун було професійною таємницею жерців і передавалося з покоління в покоління. Призначення рунічних написів - захищати власника предмету від злих сил і від ворогів, охороняти небіжчиків і утримувати їх в могилі і т.д. Писалися (вирізувалися) руни на дереві, кости, камені (надгробках), пізніше на металі, зокрема на виробах із золота. Оскільки дерев'яні предмети за рідкісними виключеннями не збереглися, то і рунічних написів дійшло до нас дуже небагато, особливо мало їх в Германії і Англії, дещо більше в Скандинавії. Всього виявлено 150 предметів з рунічними написами, що відносяться до