Реферат
на тему:
“Розвиток письма у східних слов’ян”
Писемність є найважливішою складовою частиною культури будь-якого народу. Вона виникає тоді, коли в результаті соціально-економічного і культурного розвитку суспільства в ній з'являється потреба. Проблема походження слов'янської писемності досі остаточно не з'ясована. Причиною того є недостатність джерел і те, що існує дві слов'янські азбуки: кирилиця та глаголиця. Яка з них є давнішою і яку винайшов слов'янський просвітник Кирило — ось ті питання, що багато років хвилюють славістів у всьому світі.
Кирилиця — писемність, що відома за книжковими пам'ятками XI—XII ст. її азбука складається з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 ориґінальних слов'янських. Накреслення літер (графіка) близьке грецькому, візантійському алфавітові. Кирилиця — складна творча переробка грецького алфавіту. До її складу увійшли 19 літер, зовсім не відомих грекам. Кирилиця — цілком ориґінальна система слов'янської писемності. Накреслення її літер в подальшому стали графічною основою сучасної української, болгарської, російської, білоруської писемності.
На відміну від кирилиці, глаголиця має дуже складне накреслення літер у вигляді кружечків і петелек, з'єднаних між собою, що дуже утруднює оволодіння цією системою слов'янського письма. Азбука глаголиці складається з 39 літер. Більшість вчених гадає, що глаголицю винайшов Кирило для слов'ян Моравії та Паннонії, де разом зі своїм братом Мефодієм він запроваджував церковні відправи слов'янською мовою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов'янських країнах.
На початку X ст. болгарський письменник Чорноризець Храбр у своєму творі "Про письмена" зробив першу спробу встановити етапи виникнення і розвитку слов'янської писемності: поки слов'яни були язичниками, вони не мали книг, а для лічби та ворожінь користувалися чертами і резами (тобто зарубками та різними позначками); коли ж вони стали християнами, то крім свого письма почали користуватися латинськими і грецькими літерами, і так писали ними довгі роки без упорядкування; потім Бог послав слов'янам Кирила, який винайшов для них азбуку 1. Довгий час вчені гадали, що це була кирилиця, але зараз більшість дослідників вважають, що Кирило винайшов глаголицю. Вперше цю думку висловив чеський вчений П. І. Шафарик 2.
Стосовно походження кирилиці, то вона виникла поступово з протокириличної писемності, до якої у ході користування слов'янами додавалися все нові й нові слов'янські літери, необхідні для покращання передавання особливостей фонетики слов'янської мови. Ця гіпотеза була висунута в минулому столітті Вс. Міллером та І. І. Срезнєвським, а в наш час поглиблена й доповнена новими матеріалами болгарським вченим Є. Георгієвим. У тих місцях, де слов'яни проживали поруч з греками-візантійцями (Болгарія, Крим), вони згодом почали для свого письма вживати грецькі літери, як про це писав Чорноризець Храбр. Поступово до грецького алфавіту почали додавати слов'янські літери. Чорноризець Храбр у X ст. згадує у слов'янській азбуці вже 14 літер, а у книжкових пам'ятках XI ст. їх налічується 19. Саме це свідчить про еволюційний характер розвитку кирилиці, її формування, на думку Є. Георгієва, відбувалося на всіх слов'янських територіях, у тому числі й на східнослов'янських. Вірогідно, про це свідчить азбука, виявлена у Софійському соборі в Києві 3, яка складається з 27 літер і в тому числі з чотирьох слов'янських "Б", "Ж", "Ш", "Щ", які насамперед необхідні для написання таких слів, як "Бог", "Боже", "Божий", "широта" тощо; оскільки у грецькому алфавіті не було відповідних літер "Б", "Ж", "Ш".
За правління болгарського царя Симеона (893—927 рр.) центром слов'янської писемності стало місто Преслав, де протокирилична писемність була остаточно впорядкована й стала тією кирилицею, яка нам відома в рукописних книжках XI ст.
Значно складніша справа з походженням східнослов'янської писемності. Тривалий час її виникнення пов'язувалося з церковною реформою князя Володимира в 988 р. Але писемність на Русі з'явилася значно раніше, чому є переконливі докази, її поява була пов'язана з культурним розвитком східних слов'ян та утворенням в середині IX ст. могутньої держави Київська Русь зі столицею — Києвом, під владою якого об'єдналися навколишні племена: поляни, древляни, сіверяни та ін.
Виникненню писемності у східних слов'ян сприяло два головних чинники; 1) поява держави; 2) проникнення здавна на східнослов'янські території християнства, яке було тісно пов'язане з використанням писемності для релігійних потреб. Писемність була конче необхідна державі для функціонування її інститутів: укладання договорів, діловодства, написання різних князівських грамот, оподаткування населення тощо. В свою чергу, християнство, основою якого була писана книга, також сприяло поширенню початків писемності. Християнізація східнослов'янських племен почалася у середині IV ст. 4 У цей час спостерігається пожвавлення місіонерської діяльності греків у Подніпров'ї, що підтверджується археологічними знахідками місцевої кераміки з позначками у вигляді хрестів. Підтверджується це і еволюцією поховального обряду 5.
Відповідно до повідомлень літописних джерел у 60-х роках IX ст. дніпровська Русь на чолі з київським князем Аскольдом вчинила військовий похід на Царград — Константинополь. Похід був невдалим, і з Візантією укладено мир, а частина військової дружини разом з князем прийняла християнство. На Русь було надіслано єпископа і навіть складено спрощену азбуку. Ці відомості підтверджуються "Окружним посланням" константинопольського патріарха Фотія та біографією візантійського імператора Василія Македонянина, написаною Константином Багрянородним 6.
Для проникнення писемності на Русь не останнє значення мали й торговельні зв'язки з різними країнами Заходу і Сходу, особливо з Візантією. Київські купці під час торгівлі знайомилися з грошовим обігом, початками арифметичних знань, мірами ваги тощо. В ті часи набула розповсюдження іонійська