Реферат з мовознавства

Розвиток української термінографії (1948–2002) 

Термінологічне словникарство кінця 40–50-х років ХХ століття успадкувало від попередніх десятиліть і багаті національні традиції термінографії Наукового товариства імені Шевченка, Інституту української наукової мови, і наслідки її тотального винищення у 30-х роках. У цей час термінологічні словники друкувалися поодинокими виданнями. Першою лексикографічною працею, яка вийшла в повоєнні роки, був латинсько-українсько-російський словник медичної термінології (укладач М.Ф.Книпович).

У кінці 50-х років розвиток науки, техніки, освіти, видання українською мовою значної кількості наукової та навчальної літератури з різних галузей знань зумовили потребу створити словники, які, крім свого прямого призначення – подати український відповідник поняттю, – були покликані сприяти упорядкуванню і нормалізації української науково-технічної термінології. Враховуючи гостру потребу в російсько-українських й українсько-російських термінологічних словниках із найважливіших галузей знань, Президія АН УРСР у 1957 році створила спеціальну Словникову комісію, до складу якої входили провідні вчені під головуванням академіка Й.З.Штокала. Завдання комісії полягало у визначенні основних принципів складання словників, організації авторських колективів, доборі спеціалістів-редакторів, а також у пильному контролі за їх працею й затвердженні словників до друку. Комісія залучила до складання словників фахівців різних галузей знань, максимально використовуючи при цьому допомогу лінгвістів-лексикографів. Передбачали підготувати спочатку 18 російсько-українських, а згодом українсько-російських словників.

Вагомий внесок у розвиток термінологічної лексикографії вніс академік П.С.Погребняк. З його ініціативи в листопаді 1970 року було проведено першу науково-методичну нараду з проблем упорядкування і нормалізації наукової термінології. Завдання, поставлені нарадою, передбачали підведення підсумків багаторічної праці, накреслення шляхів подальшої розбудови термінології, дослідження її розвитку, укладання словників. Особливо наголошувано на ролі Словникової комісії як координаційного, науково-методичного центру в термінологічній та термінографічній роботі наукових закладів України.

Протягом 60-70-х років термінографічна праця переживає певне піднесення. У складанні словників комісія керувалася положеннями, що термінологічні словники мають: відбивати сучасний рівень розвитку науки і техніки; закріпити реальну практику вживання термінів у науковій і навчальній літературі, яку видавали російською та українською мовами; упорядкувати використання термінів певних галузей знань. До термінологічних словників рекомендовано вводити і деякі загальновживані слова (номенклатурну лексику), що обслуговують певну галузь знання, а також поширені синоніми до них, крім архаїзмів, діалектизмів, професіоналізмів вузького вживання.

У 1959–1979 роках було опубліковано 75 термінологічних лексикографічних видань, із них 22 тлумачні і тлумачно-перекладні словники, 14 довідників, 4 енциклопедії, 32 перекладні словники.

Тлумачні словники цього періоду відтворюють поняттєво- термінологічний апарат винятково гуманітарної і природничої сфери: політики, філософії, юриспруденції, психології, атеїзму, математики, фізики, біології, сільського господарства, музики, нумізматики.

Аналогічна ситуація була і серед галузевих енциклопедій. Було створено енциклопедії бджільництва, садівництва, сільського господарства. Техніку було цілком усунено зі сфери видань тлумачно-енциклопедичного типу. Першим в світі україномовним виданням, яке розкривало сучасні технології високого рівня, була “Енциклопедія кібернетики” (у 2-х томах), підготовлена в 1973 році в Інституті кібернетики АН України.

Перекладні двомовні словники відображають термінологію технічної тематики: з гірничої справи, машинознавства і машинобудування, гідротехніки, електрорадіотехніки, теплотехніки і газотехніки, зварювання, поліграфії і видавничої справи, металургії, швейного виробництва; науково-природничої тематики: з геології, географії, фізики, механіки, хімії, математики, ботаніки, фізіології, ветеринарії, анатомії; інших галузей: соціально-економічної лексики, сільського господарства, журналістики, лінгвістики, спорту. У словниках цієї серії вказувано, що їх друкували за постановою вченої ради Інституту мовознавства АН УРСР.

Заслуговують на особливу увагу підготовлені в Інституті мовознавства імені О.О.Потебні АН УРСР за участю фахівців різних галузей знань великі російсько-українські словники – технічний, який обіймає 80 тис. термінів, та сільськогосподарський – на 40 тис. термінів, а також електрорадіотехнічний словник (30 тис. термінів) за редакцією професора Львівської політехніки Ю.Т.Величка.

На жаль, словники виходили у світ мізерними накладами. Навіть фундаментальна праця – технічний словник – опублікована накладом 15 тис. примірників, а словник з електрорадіотехніки – галузі, яка стрімко розвивалася, видано накладом у 2 тис. примірників, хоч укладання такого термінологічного зібрання Словникова комісія визнавала як першочергове завдання і його друкували за її ухвалою.

Рідкісним явищем у цей час були тримовні словники. Зафіксовано лише 3 видання такого виду, зокрема з медицини, взуттєвого виробництва. Однією з кращих лексикографічних праць цього періоду можна вважати "Мінералогічний словник. Українсько-російсько-англійський” (Київ, 1975), що його уклав академік Є.К.Лазаренко у співавторстві з О.М.Винаром.

У 60-70 роки осередком словникового книговидання був Київ. Лише поодинокі словники виходили у Львові чи Харкові передусім внаслідок наявності в цих містах потужних наукових шкіл. Так, в Українському поліграфічному інституті укладено “Англо-український словник-мінімум газетної термінології” (Львів, 1974), “Німецько-український технічний словник-мінімум” (Львів, 1974). Розташування у Харкові Книжкової палати України, Інституту культури зумовлювало зосередження тут значного творчого наукового потенціалу в царині документно-інформаційної діяльності. В аспекті розвитку термінологічної лексикографії це знайшло свій вияв у виданні “Довідника з бібліотекознавства і бібліографії” (укладачі Е.В.Куделько і С.Й.Мінц; Харків, 1969).

Діяльність, розпочату Словниковою комісією, продовжує Комітет наукової термінології, створений при Президії АН України у 1978 році. Під егідою Комітету було видано: “Російсько-український юридичний словник” (1985, понад 20 тис. термінів), “Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Термінологія і номенклатура” О.Маркевича і К.Татарка (1983, 19 тис. термінів). І в наші дні не втратив своєї наукової, пізнавальної цінності “Російсько-український словник термінів лісівництва” (1980, 8 тис. термінів), фундатором і натхненником укладання якого був академік П.С.Погребняк.

На жаль, 80-ті роки позначені спадом спеціальної лексикографії. Назагал за десятиріччя вийшло у світ лише близько 20 видань здебільшого енциклопедично-довідкового типу. Про стан словникарської праці цього періоду красномовно свідчить те, що в Україні