2. Прагматичне спрямування культури мови.

Як прагматична дисципліна культура мови займається проблемами виховання мовної особистості, дослідженням мовної поведінки в контексті людської діяльності.

Комплекс культуромовних проблем нерозривно пов'язаний із свідомим втручанням лінгвістики у функціонування мови, з кодифікацією норм літературної мови і з удосконаленням лінгвістичної компетенції мовних особистостей, з “підтягуванням” індивідуумів у їх мовній діяльності до рівня володіння літературною мовою. Оскільки культура мови як наука закономірно включає в себе прикладний аспект (лінгвістичне виховання, мовна освіта), нормалізатор зацікавлений з'ясувати, наскільки конкретні носії мови володіють літературними нормами. Суспільство гостро потребує відомостей із галузі функціонування мови. Практичне здійснення завдань культури мови вимагає вивчення мовного досвіду тих, до кого звернена мовна політика, щоб знати, на які риси мовного чуття особистостей можна спиратися при вихованні високої мовної культури, на що треба звернути особливу увагу.

Реалізувати поставлені завдання допомагає соціолінгвістика, тому що соціальні фактори виступають детермінаторами мовної поведінки людей. Завдяки соціолінгвістичним методам дослідження досягаються конкретні результати аналізу мовної діяльності особистостей.

3. Використання соціолінгвістичних методів дослідження для вирішення культуромовних проблем.

Проаналізувати залежність функціонування літературної норми від вікової і соціальної належності мовців дають змогу соціолінгвістичні методи дослідження: безпосереднє спостереження, анкетування, інтерв'ювання, аналіз документальних джерел, експериментальний метод. Збирання соціолінгвістичної інформації — складна процедура. Кожний метод має свої недоліки, тому при дослідженні рівня мовної культури користуються комплексом названих методів, що сприятиме одержанню досить об'єктивної інформації.

Ідеальним, з погляду природних умов (не створених штучно), є безпосереднє спостереження — прослуховування і записи (блокнотні чи магнітофонні) живої, спонтанної мови з метою її подальшого аналізу. Хоча цілком прийнятний і "слуховий" аналіз живої мови респондентів, одначе використання різних технічних засобів (магнітофона, диктофона) не тільки полегшує працю дослідника, але й дозволяє одержати ті чи інші об'єктивні дані про функціонування лінгвістичної одиниці у мові. Після прослуховування і письмової фіксації матеріали придатні для аналізу фонетичних, лексичних, граматичних особливостей мови.

Для того, щоб зменшити деформацію досліджуваних мовних ситуацій, викликану присутністю спостерігача, використовується прийом "включеного" спостереження, при якому дослідник виступає у ролі одного з безпосередніх учасників комунікативного акту.

У ході збирання матеріалу неоголошені завчасу, "приховані" записи усної мови на магнітофонну стрічку (для подолання мікрофонного ефекту) не варто застосовувати з етичних міркувань.

У цілому поєднання безпосереднього спостереження (пасивного способу) і "включеного" спостереження (активного способу) частково нейтралізує і компенсує недоліки кожного з них. Усе ж обмеженість методу безпосереднього спостереження полягає у складності організації презентабельної вибірки різних типів мовних норм, а також у тому, що з його допомогою неможливо одержати масовий матеріал стосовно емпіричних закономірностей виявлення соціально-комунікативних зв'язків.

Таку можливість надає масове опитування членів даної мовної спільноти. Анкетування — один з найбільш поширених у соціолінгвістиці методів одержання великої кількості матеріалу у вигляді відповідей на запитання спеціально складеної програми. Питальники відкриваються безпосереднім зверненням до інформантів, у якому формулюються загальні завдання анкетування — дослідження проблем культури української мови.

При анкетному виявленні мовної свідомості носіїв літературної мови основна увага звертається на те, щоб опитувані не підмінювали своє усвідомлення нормативності того чи іншого мовного засобу вираження не підміняли поінформованістю про його кодифікацію. Тому під час анкетування слід враховувати і психологічний фактор. Відповіді на запитання можуть відображати не соціальні відмінності носіїв мови, а різницю в їх психології, оскільки одні легко контролюють свою мову і тому відповідають майже так, як вони насправді говорять; других, навпаки, сама форма питальника змушує сумніватися у своїх відповідях — некоректність відповідей щодо реальної мовної поведінки в такому випадку значно більша; треті стараються відповідати не так, як вони говорять, а як "правильніше", "краще" і т. ін.

Психологічної небезпеки значною мірою можна уникнути завдяки застосуванню продуманої методики складання питальника (формулювання тестів, порядок запитань, система перехресних чи дублетних завдань і таких, що відволікають увагу) і за умови великої кількості опитуваних: масовий характер відповідей начебто нівелює розбіжності, зумовлені психологічними відмінностями респондентів.

Недоліки анкетного методу збирання інформації зумовлюються тим, що, по-перше, анкетування є вибірковим, до того ж не завжди повертаються усі роздані питальники; по-друге, обмеженим є обсяг анкети, що особливо виявляється при дослідженні лексики; по-третє, не може бути перевірена достовірність (чи самостійність) усіх відповідей; по-четверте, при даному методі опитування усувається така якість усної мови, як спонтанність, оскільки анкета пропонується інформантам у письмовій формі і передбачає відповіді у письмовій формі, а, значить, і обдумування їх змісту — у цьому випадку можна говорити про відображення у відповідях не самої реальної мовної діяльності, а знання певних норм; насамкінець, існує залежність змісту відповідей від розвинутої здатності інформанта контролювати свою мову.

Проте таке масове опитування є єдиним способом одержання кількісних даних про правильність використання тих чи інших лексем, граматичних форм, які цікавлять дослідника. Оцінка норми не може вичерпуватися матеріалами питальника. Використовуючи тільки метод анкетування, науковець ризикує оперувати спотвореними даними.

Методика вибіркового обстеження, суть якої полягає у тому, що досліджується рівень лінгвістичної компетенції тільки частини сукупності, але результати характеризують усю сукупність, — одне з найскладніших питань соціологічної метрології. Теорія й досвід статистики засвідчили, що вибіркове опитування при правильній його організації дає досить достовірні дані. Вибірка не характеризує вичерпно вихідну сукупність. Але навіть коли вибірка і мала, вона все ж завжди що-небудь