Яким повинно бути число інформантів, щоб можна було судити про соціальні відмінності, що пояснюють порушення літературних норм? У математичній статистиці немає теоретично вирахуваної нижньої межі для величини вибірки. У соціології вибірка, яка складається з 1000 одиниць, майже завжди достатня за своїм обсягом. Кількість респондентів у соціолінгвістичних дослідженнях може бути значно меншою, ніж це необхідно для соціологічних робіт.

Репрезентативність (разом з достатністю) є другою необхідною характеристикою вибірки. Вибірка може бути достатньо (чи навіть дуже) великою, але при цьому не відображати сукупності, погано репрезентувати її. Так, якби ми вирішили вивчати функціонування літературної норми у сфері шкільництва на матеріалі питальників, заповнених тільки вчителями української мови і літератури, ми не мали б права говорити про рівень лінгвістичної компетенції учителів взагалі, бо філолог володіє мовою значно краще, ніж, скажімо, вчитель фізкультури, що зумовлено самою специфікою його роботи. Тому опитуванням треба охопити педагогів різних спеціальностей, жінок і чоловіків різного віку.

На основному етапі збирання емпіричних даних користуються одним з найбільш плідних методів опитування — методом інтерв'ювання. Його перевагою порівняно з анкетуванням є особистий контакт дослідника з "джерелом" інформації. Відношення між інтерв'юером і респондентами розглядаємо як напівофіційні відношення знайомих і незнайомих людей, як стандартні (однакові зі всіма інформантами), хоча, природно, вони відносно різняться. Респондент спочатку дає згоду на запис своєї мови з допомогою магнітофона. Кожному мовцеві пропонуються однакові запитання, але вони інколи модифікуються, оскільки “пристосовуються” до кожного інформанта згідно з його можливостями дати відповідь. Під час бесіди виникають не тільки заплановані питання, але й інші, які прямо чи опосередковано стосуються мовця. Тому такий метод дослідження можна охарактеризувати як метод напівстандартизованого інтерв’ю. Його недолік у трудомісткості, що лімітує межі його застосування.

Аналіз документальних джерел — один з давніх способів збирання соціолінгвістичної інформації. Наприклад, для вивчення мовної особистості вчителя можна використати релевантні для дослідження документи: особисті (бібліотечні формуляри), документація навчально-виховних закладів (протоколи педрад, накази, календарні плани, плани навчально-виховної роботи, характеристики та ін.).

Часир беруться до уваги також соціодані населеного пункту, що дає змогу оцінити реальну мовну ситуацію в регіоні. Документальні дані про чисельність населення, його склад за національною ознакою, кількість шкіл, вищих і спеціальних навчальних закладів — усі ці фактори виявляються лінгвістично значущими, а їх врахування — методично виправданим.

Експериментальний метод дозволяє інтенсифікувати збирання потрібного матеріалу внаслідок того, що досліднику відводиться у ньому роль активного організатора мовної поведінки респондентів й одночасно реєстратора усіх змін в об'єкті спостереження. Експерименти в соціолінгвістиці проводяться на порівняно невеликій кількості інформантів, оскільки важко підібрати достатньо велику групу людей, які відповідають заданим соціальним характеристикам. Крім того, не можна нехтувати тією обставиною, що кожний інформант, крім соціальних, має ще й індивідуальні психологічні особливості, які не можна ототожнювати під час проведення експерименту.

Експериментально можна дослідити дотримання орфоепічних й акцентуаційних норм. Респондентам пропонується прочитати вголос ряд слів і фрагменти спеціально підібраних художніх текстів. Проводиться магнітофонний запис прочитування з метою його подальшого аналізу.

Отже, вибір методів одержання первинної інформації зумовлюється як завданнями дослідження, так і особливостями самого об'єкта. Поєднання безпосереднього і "включеного" спостереження, анкетування, інтерв'ювання, аналізу документальних джерел і експериментального методу забезпечить одержання матеріалів, які доповнюють і уточнюють один одного і які в цілому можна використати для визначення рівня лінгвістичної компетенції мовців.

При аналізі соціолінгвістичних даних застосовувалися кiлькiснi методи. Далеко не всі суперечливі питання вирішуються за допомогою підрахунків, але при продуманій методиці збирання інформації навіть невеликі цифрові показники можуть дати корисний матеріал для вирішення певних завдань. Математичний метод дає змогу шляхом кількісної оцінки явищ охоплювати значні групи інформантів, проводити їх класифікацію і типологізацію.

Соціальний контекст функціонування сучасної української літературної мови складний і багатогранний. При соціолінгвістичному вивченні рівня володіння мовою треба остерігатись зайвої соціологізації мовних явищ, а також недооцінки ролі соціальних чинників у житті мови, в її функціональних і структурних характеристиках. Використання цілого комплексу методів дослідження дає змогу виявити й описати знання літературної норми, випадки її порушення на різних рівнях мовної структури; проаналізувати залежність рівня лінгвістичної компетенції від вікової і соціальної належності мовців, дозволяє трансформувати одержані результати в конкретні практичні рекомендації.

Література:

1. Актуальные проблемы культуры речи. – М., 1970.

2. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. – Львів, 1990.

3. Васильева А. Н. Основы культуры речи. – М., 1990.

4. Головин Б. Н. Основы культуры речи. – М., 1988.

5. Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності: стилістика та культура мови. – К.: Довіра, 1999.

6. Ильяш М. И. Основы культуры речи. – Киев – Одесса, 1984.

7. Культура української мови: Довідник / За ред. В. М. Русанівського. – К., 1990.

8. Мацько Л. І., Мацько О. М. Риторика: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2003. – 311 с.

9. Муромцева О. Г., Жовтобрюх В. Ф. Культура мови вчителя. – Харків: Гриф, 1998. – 205 с.

10. Новое в зарубежной лингвистике: Выпуск 20. – М., 1988.

11. Пентилюк М. І. Культура мови і стилістика. – К.: Вежа, 1994. – 240 с.

12. Пилинський М. М. Мовна норма і стиль. – К., 1976.

13. Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1999.

14. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. – Львів: В-во “СПОЛОМ”,