Реферат на тему:

Специфіка навчального предмета літератури, поєднання в ньому науки і мистецтва

ПЛАН

1. Наукове визначення художньої літератури, її специфіка

2. Наукове обґрунтування змісту предмета, характеристика навчальної програми.

3. Предмет літератури в загальноосвітній школі. Визначення ролі предмета

Наукове визначення художньої літератури, її специфіка

У науковому розумінні художня література як один з основних видів мистецтва становить специфічну, художньо-образну форму відображення і творення об'єктивної дійсності, практично-духовного освоєння світу.

Як витвір людської мислі і почуттів, закріплений у написаному й розмноженому слові, що набуло суспільного значення, тобто як вид художньої писемності, "красного письменства", література виникла і невпинно розвивається на ґрунті народної уснопоетичної творчості.*

Джерело художньої літератури, як і усної народної творчості, - життя, народ. Життя - це той "єдиний кодекс естетичний", про який писав Іван Франко: "... життя. Що воно зв'яже, те й буде зв'язано, а що воно розв'яже, те й буде розв'язане".

Об'єкт літератури, її основу, як і інших галузей мистецтва становить людина, людський світ - зовнішній і внутрішній, різноманітність людських взаємин і ставлень до дійсності, реальність з погляду особи, природа нашими очима. Це й дало підставу О.М.Горькому образно називати літературу "людинознавством", "художнім дослідженням" людського світу. У цьому ж література має свою специфіку в зіставленні з мистецтвом живопису, скульптури, музики, танцю, театру, кіно. В ній людина як носій духовності стає прямим об'єктом пізнання і відтворення в слові - "будівному матеріалі літератури" (О.М.Горький); людина виступає в літературі як головний об'єкт прикладання художніх сил.

Ще Г.Гегель у своїй "Естетиці" виділяв специфіку предмета літератури (за тодішньою термінологією - поезії) тим, що "відповідний їй об'єкт є безкінечне царство духу" людського (внутрішній світ людини), розкрите силою слова. Саме воно, слово, за переконанням великого мислителя, - "найбільш придатний матеріал, що безпосередньо належить духу (тобто чуттям, і мислі людини - її духовності.), і найбільш здатний виражати його (людського духу) інтереси і прагнення в їх внутрішній миттєвості, - слово має застосовуватися переважно для такого вираження, якому воно найбільш притаманне, подібно до того, як в інших мистецтвах це відбувається з каменем, фарбою, звуком". Розглядаючи естетичну природу як специфіку художньої літератури, Гегель далі зауважував: "З цього боку головне завдання поезії буде полягати в тому, щоб сприяти усвідомленню сил духовного життя і взагалі всього того, що буяє в людських пристрастях і почуттях чи спокійно проходить перед спостережливим зором, - всеосяжного царства людських вчинків, діянь, долей, уявлень, усієї суєти цього світу...".

І. Художня література - предмет специфічний не тільки стосовно інших галузей мистецтва, але й щодо науки, в якій переважає логічне мислення. Однак при цьому слід мати на увазі, що як науці властиве і художнє мислення (згадаймо хоча б "Життя рослин" К.А.Тимирязєва або "Питання життя" М.І.Пирогова), так і літературі, яка є творінням художнього, образного мислення, притаманне (і неодмінно присутнє) і мислення логічне, наукове. На відміну від інших видів мистецтва, що володіють безпосередньо - чуттєвою формою з певного матеріального об'єкта - фарби, каменю, дерева або з дії руху тіла, звучання струни, труби, - література, створюючи свої форми зі слів, з мови, що має своє матеріальне втілення в звуках і опосередковано в літерах, письмі, - доходить до її читача не просто в чуттєвому сприйнятті, а обов'язково в інтелектуальному розумінні, у сприйнятті не тільки серцем, а й неодмінно розумом.

Справжній художній твір є актом духовно-емоційного спілкування між людьми і водночас новим предметом, новим явищем, створеним людиною, пізнаним, відкритим нею. Функції спілкування, творення і пізнання властиві всім формам художньої діяльності. Література особливо близько споріднена з наукою, дедалі більше стає на межі з наукою, особливо з суспільними її галузями і передусім з історією, з педагогікою, психологією, філософією.

Не випадково Юрій Бондарєв у книзі письменницьких роздумів "Мгновения" пише: "Багато, незмірне багато може з'ясувати, відкрити й підкорити наука, що мислить категоріями понять, створює речі, системи й формули, та за своєю суттю вона все ж не здатна дослідити одне - почуття людей, творити образи людей в часі, що робить волею притаманної їй долі література.

Вони близькі, наука й мистецтво, вони пізнають навіть близькі сфери -можливості людини в цьому світі, - і разом з тим інструмент пізнання різний, і, звичайно ж, "Одісею" Гомера, російську одісею Льва Толстого "Війна і мир" чи наші сучасні одісеї "Тихий Дон" Шолохова, "Ходіння по муках" Олексія Толстого немислимо втиснути в формулу, подібно до того як це можна зробити в науці, після відкриття якогось закону всесвіту".

Література, мистецтво, за образним висловом письменника, - це історична енциклопедія людських відчуттів, суперечливих пристрастей, бажань, злетів і падінь духу, самовідданості й мужності, це поразка й перемога. Розкривши книгу, людина вдивляється в друге життя, як у глибинну сферу люстри, шукаючи власного героя, відповіді на свої мислі, мимоволі приміряючи чужу долю і чужу мужність до особистих рис характеру, шкодуючи, вагаючись, горюючи, сміючись, плачучи, співчуваючи й беручи участь, - тут і починається вплив книги. Все це і є "зараження почуттями", за висловом Льва Толстого".1

Література, міркує з іншого приводу той же письменник, передусім поезія володіє здатністю ніби спинити в часі конвеєр швидкоплинної реальності і вдивитися в його деталі, які і є неповторні подробиці життя, - і тоді вони * постають в усій своїй життєвості. "Відтворення того, що відходить чи відійшло, повторне надбання його силою