Маючи свою специфіку, художня література через закономірне поєднання провідного для неї, - образного, мислення з логічним дедалі глибше відображає життя в духовно-мислительних формах, дедалі більше набуває суспільно-перетворюючої, виховної сили.

Прогресивна художня література зберігає форми, що складалися віками. На основі принципу історизму вона розвиває складну динамічну систему літературних родів - епос, лірику, драму. Всередині них відбувається відповідне формування жанрів, видів, мотивів, сюжетів, образів. Це зумовлює застосування певних форм прози і поезії, образотворчих, мовних засобів, прийомів композиції. В єдиному творчому процесі закономірна різноманітність стилів. Удосконалюються творчі методи, творчість наповнюється новим змістом спрямуванням. Осягається дедалі вища мета і прагнення.

Своєю творчістю видатні діячі художньої літератури знаменують найважливіші фази розвитку світової і національної культури.

Наука, що досліджує і спрямовує вивчення літератури в школі - методика літератури - зважає на викладену тут специфіку предмета.

Характеристика літератури як шкільного предмета

Література вивчається в усіх типах шкіл Україна. Навчальний предмет літератури включає літературознавство і теорію літератури. У процесі вивчення художніх творів учні повинні засвоїти систему конкретних і узагальнених знань, тобто, вона вивчається як вид мистецтва і як об'єкт літературознавчої науки. Вивчаються твори різних жанрів, стилів, напрямків. Знаннями і вміннями, сформованими під час вивчення цього навчального предмета учні повинні вміти користуватись у нестандартних ситуаціях.

Художня література розвиває образну пам'ять, уяву, естетичний смак, розумові здібності, збільшує потребу творчої праці, підвищує культуру усного й писемного мовлення.

Література в школі, отже, закономірно, зближує самою природою предмета мистецтва і науку, точніше - основи науки про нього. Чудесний сплав науки і мистецтва - у цьому специфіка шкільного предмета літератури. Він природно поєднує в собі чуття і свідомість, піднесеність і розумову діяльність.

Емоційність сприймання літератури та її викладання в школі

Художня література збагачує емоційний світ учнів. Про силу емоційного викладання літератури писав Максим Рильський у нарисі про свого вчителя Дмитра Миколайовича Ревуцького. Література покликана, стверджував він, в людині ясним світом запалювати любов до краси ("Учитель словесності"). До викладача літератури прямо стосується і полум'яний заклик О.П.Довженка - силою мистецтва слова звершувати, радувати, просвітлювати душевний світ читача, а цього самому "бути зворушеним ... нести просвітленість у своєму серці ... правду життя підносити до рівня серця, а серце нести високо".1

Органічне поєднання чуття і розуму вчитель літератури спрямує так, щоб, як закликав В.О.Сухомлинський в листі до письменника Георгія Мединського, художній твір наповнився силою віри "в те, ще людина може й повинна бути прекрасною". В.О.Сухомлинський природно поєднував великі дві сили: літературу й людину. Головним у викладанні літератури, найважливішим педагог вважав те, щоб художній твір утверджував в душі людини благородні моральні риси, навчив жити, щоб учень "сприйняв художній твір, як дивну, чудову музику".

2. Наукове обґрунтування змісту предмета, характеристика навчальної програми.

Спрямування літературної освіти

За останнє десятиліття були розроблені різні підходи до вивчення літератури в школі, які знайшли своє місце в концепціях. Концепція літературної освіти (автори Н.Й.Волошина, Н.Ф.Скрипченко, Є.А.Пасічник, П.П.Хропко) була схвалена Міністерством освіти і науки. У ній визначені критерії добору творів для шкільної програми, вимоги до їх вивчення у середній і старшій школі. Вимоги до змісту шкільних програм поставлені й у розроблених стандартах мовно-літературної галузі. Визначений зміст літературної освіти конкретизується і дозується у відповідності з віковими можливостями і психологічними особливостями учнів у програмі з літератури для середніх і старших класів.

Як державний документ, що спрямовує уроки літератури і зв'язані з ними основні форми позакласної роботи, програма становить для вчителя послідовно-систематичне керівництво його навчально-виховною роботою з учнями. Як ідейно-наукове спрямування, програма орієнтує вчителя на творчі і цілеспрямовану діяльність, забезпечення єдності навчання і виховання засобами мистецтва слова. Відповідаючи вимогам суспільного розвитку і відображаючи в собі нерозривно зв'язаний з життям літературний процес, шкільна програма у відповідності з цими факторами не тільки створюється, а й безперервно удосконалюється, науково вивіряється, оновлюється.

Процес удосконалення програми з літератури

Удосконалення програми здійснюється на основі настанови про необхідність здійснити головне завдання в галузі освіти - підвищити якість навчання, трудового і морального виховання в школі, зжити формалізм в оцінці результатів праці вчителів і учнів.

Удосконаленню шкільного курсу літератури передує тривале широке обговорення попередніх і діючої програм серед учителів, письменників, літературознавців, методистів, психологів, узагальнення пропозицій до дальшого поліпшення літературної освіти. Спільно вироблені проекти програм і підготовлені пробні підручники експериментальне перевіряються в окремих школах і випробовуються повсюдно. Тільки після глибокого і всебічного апробування навчальні програми затверджуються як стабільні, з орієнтацією на постійне забезпечення їх відповідності новим вимогам життя і на творчий підхід учителя до їх застосування в школі.

Даючи вчителеві можливість вільного добору літератури для спрямовуваного ним читання, шкільна програма відкриває йому і широку творчу ініціативу.

Структура програмна літератури.

Програма шкільного предмета літератури будується на основі поєднання мистецтва слова з літературознавчою наукою, покликаною розкривати його закономірності, джерельні витоки й багатства. В центрі програми для кожного класу, з четвертого (п'ятого) по одинадцятий включно, а пропедевтичне - з першого, як і з дошкільних закладів,- містяться дібрані у відповідності з віковими, психологічними