Реферат
на тему:
Становлення європейської лінгвістичної традиції
ПЛАН
Антична грецька мовознавча традиція в контексті історії лінгвістики.
Специфіка розвитку давньогрецького мовознавства; його роль в окресленні європейської лінгвістики.
Лінгвістичний світогляд у Римській імперії.
Роль античного мовознавства у формуванні європейської лінгвістичної традиції.
„Граматика Пор-Рояля” та її роль у становленні європейського мовознавства.
І. Європейське мовознавство у своїй основі визначене античною грецькою мовознавчою традицією.
Антична грецька мовознавча традиція зароджується в середземноморському ареалі в епоху становлення давньогрецької філософії. Саме це наклало свій відбиток на специфіку давньогрецького мовознавства. Насамперед його визначає тривалий розвиток у межах філософії.
Характерні риси давньогрецького мовознавства:
Філософія та логіка як методологічна основа знання про мову.
Універсальність, орієнтація на вивчення в мові основних логічних категорій. (Для порівняння: східна лінгвістична традиція в основі своїй позначена практичною метою – Схід звернувся до вивчення мови насамперед з метою навчити грамоти, зберегти мову культури; грецька традиція, будучи замкненою в колі однієї мови, все ж таки намагалась з’ясувати певні закономірності об’єктивного світу і займалась пошуками форм їх реалізації в мові, встановлюючи тим самим відповідність між атомом та звуком; поняттям та словом, судженням та реченням).
Аналітичний підхід до вивчення мови. (Для порівняння: східна лінгвістична традиція позначена синтезом, функціоналізмом, з’ясуванням призначення мовних одиниць, створенням цілого з окремих елементів; грецька – а надалі і європейська – лінгвістична традиція позначена аналізом, членуванням цілого на частини, що відповідало принципу вивчення будови мови, який відокремлював мовознавство від риторики – дисципліни, що займалась побудовою правильних текстів).
ІІ. Особливості розвитку давньогрецького мовознавства дають підстави для виокремлення двох періодів:–
філософського (5-3 ст. до н. е.);–
олександрійського (3 ст. до н. е. – 4 ст. н. е.).
У філософський період формуються перші підходи до виділення й вивчення структури мови, що в основі своїй були абсолютно логіко-філософськими. Та й сама мова розглядалась як предмет вивчення логіки.
Логіко-граматична концепція мови найпослідовніше викладена у працях Арістотеля. В них простежується перший у грецькій науці системний виклад звукової та граматичної будови мови.
Для становлення європейської лінгвістичної традиції важливу роль зіграли такі аспекти арістотелівської концепції мови:
Формування елементарної моделі мови як системи та виділення основних мовних одиниць (елемент, склад, частина мови, речення).
Виділення основних частин мови (дві основні частини мови – ім’я та дієслово – диференціюються на логічній основі як компоненти судження).
Вчення про словозміну і виділення у зв’язку з цим категорії відмінка як основної логіко-граматичної категорії в системи європейських мов.
Традиція Арістотеля розвивається у філософських школах епохи еллінізму в 3-1 ст. до н. е. З них найпослідовнішими у своїй цікавості до мовознавчих питань виявились стоїки.
Основні напрямки лінгвістичних студій стоїків:
Етимологічні спостереження.
Розробка проблеми мовного значення.
Граматичні дослідження.
Етимологічні розвідки посідають винятково вагоме місце в усіх пошуках стоїків. Навіть сам термін „етимологія” вперше був введений Хрісіппом – одним із лідерів стоїцизму. Зрештою, стоїки були, напевне, першими філософами, які присвятили етимологічним дослідженням цілі твори, що стали прообразами сучасних етимологічних словників. Однак стоїки були „наївними етимологами”. Їхні тлумачення були не стільки науковими, скільки інтуїтивними.
Проблема мовного значення пов’язана з виділенням стоїками двох аспектів мови: позначуваного (певним чином організовані звуки мови) та позначеного (смисловий бік мови). Смисловий бік мови у дослідженнях стоїків постає не просто як уявлення в душі (такі міркування простежуються в Арістотеля), а певним чином організована думка, що знаходить своє відображення в мові. У цілому „позначене” стоїків можна розглядати як прообраз сучасного мовного значення, що виокремлюється внаслідок розмежування думки як психчного утворення та нетотожного з нею абстрактного змістового аспекту мови.
Граматичні дослідження стоїків стосуються як морфології, так і синтаксису. З них релевантними для сучасної лінгвістики є в морфології:
виділення прислівника як окремої частини мови;
розгляд службових частин мови як таких, що наділені значенням (можна вважати, що стоїки наблизились до усвідомлення поняття граматичного значення);
уточнення поняття відмінка як логіко-граматичної категорії (обмеження значення як іменної категорії; виділення прямого та непрямого відмінка; розробка п’ятичленної системи відмінків з відповдною термінологією на семантичній основі).
У синтаксисі (саме стоїки вводять в античну граматичну традиції термін "синтаксис" як дисципліну насамперед логічну, що усвідомлюється з судженням):
класифікація речень за метою висловлення;
розмежування простих та складних речень;
класифікація складних речень за характером зв’язку між частинами.
Фактично стоїки здійснили роботу, яку, використовуючи сучасну термінологію, можна було б назвати вченням про різні рівні мови.
Логіко-філософська школа стоїків завершила період, коли мова була предметом аналізу філософів.
Власне мовознавча грецька традиція почала формуватись у 3 ст. до н. е. після розпаду імперії Олександра Македонського. Першим великим центром античної науки про мову стало місто Олександрія в Єгипті, де був найсильніший вплив еллінської культури. В Олександрії сформувалась школа граматики, яка звільнилась від філософії і стала самостійною дисципліною з власним об’єктом дослідження та термінологією.
В історії європейської лінгвістики Олександрійську школу насамперед репрезентують дві праці:
"Граматика" Діонісія Фракійського;
"Про синтаксис" Аполонія Дискала.
"Граматика" Діонісія Фракійського – своєрідна проекція європейської традиції. Її визначає виділення восьмичленної системи частин мови на основі власне мовних (семантичних, морфологічних, а також певною мірою і синтаксичних) ознак (такий поділ частин мови дійшов до 18 ст.; його повністю використали у своїх граматиках М. Смотрицький та М. Ломоносов).
"Про синтаксис" Аполонія Дискана закладає основи синтаксису як лінгвістичної дисципліни. Що постає як вчення про зв’язки між словами. Відповідно й формується власне мовний підхід до речення: воно визначається не як судження, а як "поєднання слів, що виражає закінчену думку".
В цілому в Олександрії розробляється власне лінгвістична традиція. Формується власне лінгвістична термінологія, яка