ІІІ. Римське мовознавство умовно можна поділити на два періоди: 1) до 2 ст. до н. е.; 2) від 2-1 ст. до н. е. по 4 ст. н. е.

Перший період досить бідний: наука про мову обмежувалась засвоєнням основ писемної культури. Цікавий він, напевне, лише одним фактом – римляни створили першу систему стенографії (так званий "тиронський запис").

Другий період почався із завоювання Греції. Захоплення грецькою культурою призвело до того, що фактично римська граматика почалась як відгалуження грецької, що позначилось калькуванням грецької лінгвістичної термінології. Оригінальними рисами римської мовознавчої традиції можна вважати:

виокремлення стилістики як окремої дисципліни;

вдосконалення класифікації частин мови (поділ числівників на кількісні та порядкові; відкриття вигуку).

У 4 ст. в Римській імперії було створено граматику, яка понад тисячу років (до 15 ст.) виконувала роль основного підручника з латинської мови в Європі. Йдеться про "Граматичні студії" Елія Доната.

Після падіння Риму антична мовознавча традиція продовжує своє існування й розвиток у столиці Східної Римської імперії – Константинополі. На початку 6 століття тут було створено найвагомішу з усіх граматик, що дійшли до нашого часу – латинський "Курс граматики" Присціана.

Граматика побудована у традиціях олександрійської школи і в цілому завершує розвиток греко-латинської античної традиції.

ІУ. Греко-латинська антична логіко-граматична традиція стала основою для становлення європейського мовознавства.

Вибраність цієї традиції значною мірою пояснюється орієнтацією на вивчення реалізації в мові логічних категорій, що надало їй потенційно універсального діапазону. Це виявилось в тому, що принципи підходу до аналізу мови (концептуальна база) і понятійний термінологічний апарат в цілому виявився придатним як для опису різних мов, так і для обгрунтування найбільш загальних властивостей мови як універсального явища.

Антична традиція була канонізована в Західній Європі в системі тривію. З іншого боку, через візантійську грекомовну традицію у зв’язку з поширенням християнства вона засвоюється й у Східній Європі, зокрема східними та південними слов’янами.

Вплив традиції настільки сильний, що граматика європейських мов аж до 19 століття базувалась на грецькій у її латинській інтерпритації. Ще й досі багато термінів у різних європейських граматиках постають як такі, що запозичені безпосередньо з грецької мови або ж перекладені з латинської.

У. Основи універсального підходу до вивчення мови, що став фундаментом мовознавства як науки взагалі заклала "Загальна раціональна граматика", що вийшла в 1660 році в Парижі і відома як "Граматика Пор-Рояля" (від назви монастиря в містечку Пор-Руаяль під Парижем, де була створена).

Авторами граматики були спеціаліст з логіки Антуан Арно (1612-1694) та вчитель іноземних мов Клд Лансло (1616-1695). Обидв були аббатами монастиря Пор-Руаяль.

Праця стала першою науковою граматикою, яка поєднала два напрямки в підході до вивчення мови (емпіричний та філософський) і стала синтезом описових та універсальних граматик.

Риси, що поєднують "Граматику …" з описовими граматиками:

1. Побудовна на матеріалі конкретних мов. Головний об’єкт – французька мов. Крім того, беруться до уваги факти латинської, грецької, давньоєврейської, англійської, німецької, іспанської, італійської мов.

2. Латинська мова перестає розглядатись як "єдино правильна мова", закони якої універсальні для всіх мов.

Риси, що поєднують "Граматику Пор-Рояля" з універсльними граматиками:

Своєрідність мети дослідження, що вказано в передмові: "Різні мови залучені не для того, щоб описати кожну з них, а щоб знайти їх подібність і дати можливість тим, хто вивчає граматику, читати й писати мовою будь-якого типу".

Раціоналістичний підхід ло аналізу мовних явищ: мова цікавить авторів "Граматики…" лише в тому аспекті, як вона відображає думку, самі ж процеси мислення ("основні операції розуму") усвідомлюються через ті мовні одиниці, які їм відповідають.

Формування й обгрунтування гіпотези про те, що всі мови мають однакову логічну структуру, яка відповідає структурі думки. З іншого боку, звернення уваги на те, що спільна для всіх мов логічна структура не може повністю відповідати структурі ні латинської, ні французької, ні будь-якої мови взагалі. Таким чином, кожна мова має і цю (спільну) структуру, і свої особливості у її вираженні, втіленні. (Мовою сучасної лінгвістики це виглядає так: "Мови мають однакову глибинну структуру, але їх поверхневі структури відрізняються").

Провідна концепція "Граматики Пор-Рояля": логічна структура думки, яка спільна для всіх мов, не тотожна зі структурою жодної з конкретних мов.

Звідси випливає й головна особливість "Граматики…" й осмислюється її роль у контексті європейського мовознавства як такої, що означила в ньому проблему "загального" та "конкретного". "Загальне" постає як система логіко-змістових категорій, що знаходять своє відображення в конкретних мовах на граматичному та лексико-семантичному рівнях. "Конкретне" усвідомлюється як будова окремих мов, у яких специфічно відображаються загальні (універсальні) категорії. Тим самим окреслюється основний принцип мовознавства – вивчати "загальне" через "конкретне", а "конкретне" через "загальне".

1660 рік – рік виходу "Граматики Пор-Рояля" – час народження загального мовознавства, формування загальнолінгвістичного знання. Що стало передумовою виникнення мовознавства як окремої науки.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алпатов В. И. История лингвисьтических учений. – М.: Языки славянской культуры, 2001. - С. 9-52.

2. Березин Ф. М. История лингвистических учений. – М.: Высшая школа, 1984. – § 1-2.

3. История лингвистических учений: Древний мир. – Л., 1980.

4. Ковалик І. І., Самійленко С. П. Загальне мовознавство. Історія лінгвістичної думки. – К.: Вища школа, 1985. – § 2-5.

5. Языкознание. Большой энциклопедический словарь. – М.: БРЭ, 1998. – С. 146-147; 247; 536.