До східнослов’янської лексики, показової переважно для документів з північної України й Білорусі, можна віднести такі, як бочка в значенні «площа землі, міра якої визначалась бочкою засіяного на ній зерна» (ССУМ, І, 116), вкупе «разом» (вкупе зъ сынклитомъ нашимъ — 1322, 178), вЂлми (мы ислюбуємъ тоть миръ дєржати вЂлми твєрдо — 1352, P., 3), нАтство (ятьство), «стан позбавлення волі» (выбавили ma... ис того нАтства — 1435, Р., 72), обаполъ «з обох боків» ( у значенні прийменника) (щбаполъ бугу — 1376, Р., 11; обаполъ немна — 1387, П., 40; обаполъ улицы — 1389, 49), пошлина «податок грішми або натурою» (1387, П., 40), оттуля «звідти» (1387, 40), пашнА «орна земля», «пашня» (ССУМ, II, 131), поуща «густий ліс», «лісові зарослі» (278), рожъ «жито» (297) та ін. Окремий шар становлять запозичення з польської мови, властиві тільки цим документам: заволаний «оголошений» (ст.-п. zawoіany) (1445, Р., 80), мєновати «викликати поіменно, називати», «перераховувати» (ст.-п. mianowaж) (вєрхоу мєнованаэа мЂста — 1433, Р., 65); ласкаве склоняючисе ку менованому привилєю — 1389, П., 49), повЂть «одиниця адміністративного поділу» (п. powiat) (Радуньского повЂта земли поля и сЂножати и гаи — 1342 [?] II, 9; оу Подолской земли, оу Каменецком(ъ) повЂтЂ — 1383, 31; от мЂста до мЂста, от повЂта до повЂта, або от одное земли до другое земли — 1388, 45) та ін. Різні значення розвивають окремі слова, що позначали належність людини до певних соціальних станів, визначали її майнове становище і т. ін. Л.Л. Гумецька зауважувала, зокрема, що слово боярин у пам’ятках з території Великого князівства Литовського позначало дрібного землевласника — дворянина, згадуваного при переліку свідків юридичного акту після «князів» і «панів». І навпаки, в молдавських грамотах боярин — це великий феодал, вельможа. Такий же різний зміст у слова державца: у Польському королівстві — це помічник старости, що завідував королівським маєтком, у Литовсько-Руській державі — намісник, який управляв волостю.

Поширенню української літературної мови сприяла діяльність церковних братств, в які організовувалось міщанство. Вони виникають у Львові, Рогатині, Городку, Бересті, Перемишлі, Комарні, Сатанові, Галичі, Красноставі, Більську, Києві, Луцьку та інших містах.

З діяльністю братств, безперечно, пов’язана й історія «Крехівського апостола». Це переклад з польської біблії 1563 р. Друге джерело для «Крехівського апостола» — церковнослов’янський текст. На думку І. Огієнка, «мова КА без порівняння живіша, більше народня, ніж мова Пересопницької євангелії, в котрій ще занадто багато церковнослов’янізмів 2. Все ж і в «Крехівському апостолі» використовувався старий болгарський правопис, а тому тут практикуються написання типу всякаа, дикаа, добраа і подібні, що для української мови було цілком неприродним. Повноголосся відбите в цій пам’ятці повною мірою: боронитися, оборона, оборочает, нагороды, дорога, здоровя, король, короткий і под. Звук /е/ після шиплячих переходить в /о/: жона, вчора, учоный, чорт, чорный і под. Звук /ц/ у більшості випадків за традицією передається як твердий, хоч є й написання чистець, отець, девицю і под. Лексика цієї пам’ятки переважно народна. Зважмо на слушне зауваження І. Огієнка: «Не забудьмо, що в той час не було ще наших розумінь «панської» літературної мови й мови народної, ці розуміння повстали на Україні тільки з XVII віку, головно по приєднанні правобережної України до Росії, коли українська мова потроху зводилася до місцевого «діялекту», гідного хіба для вжитку селян». Чимало слів, особливо з абстрактним значенням, запозичується з польської мови. Це, зокрема, іменники на -ость — модель давно узвичаєна в східнослов’янських мовах: вольность, добротливость, досконалость, зацность, непобожность, неповстяжливость, невстыдливость, неусътавичность, обличность, омылность і под.

У давальному відмінкові іменників чоловічого роду дуже поширене закінчення -ови: Авраамови, ангелови, антихрестови, апостолови, баранкови, волови, грекови, духови, жидови і под. Регулярно вживається кличний відмінок: брате, гробе, доме, Павле, пане, Петре, Савле, жиде і под. 

У називному відмінкові множини досить часто виступає закінчення -ове/-еве: ангелове, апостолове, арабове, богачове, грекове, духове, жидове, отцове, панове і т. ін. У місцевому відмінку множини переважають давні форми із закінченнями -ох, -ex, -ix: о апостолех, о болванех, о волех, дарех, по домех, на конех, людех, в смуткох, греках і под. Кінцеве -ть/-т у третій особі однини дієслів теперішньо-майбутнього часу інколи відсутнє: буде, дає, може, обецує,