програми "за інтересами" і передачі для дітей. Питанням вивчення української мови, історії та традицій в Канаді опікується уряд країни, керівництво провінцій, Український Навчальний Комітет, Союз українських студентів Канади і ще ціла низка державних і громадських організацій. Вивчення в школах і університетах українознавства, української мови і літератури фінансується урядом Канади у рамках реалізації програми "Мови спадщини". У 1979 р. Альберта стала першою з провінцій, у якій було узаконено іншу, ніж англійська чи французька, мову навчання. Слідом за Альбертою українську мову було запроваджено в Саскачевані та Манітобі. Українські програми в Альберті і Манітобі отримали дуже високі оцінки завдяки тому, що діти набували хороших навичок володіння рідною мовою, і це зовсім не позначалося на розвитку їхньої англійської мови чи на успішності з інших предметів.
У провінціях Альберта, Саокачеван і Манітоба розвинена система двомовних шкіл, де навчання проводиться півдня українською мовою, півдня - англійською. У провінції Онтаріо поширені цілоденні українські школи. Одночасно у всіх провінціях Канади, де живуть українці, існує розгалужена система так званих Рідних шкіл, заснованих на кошти громадських і церковних організацій.
Викладання українською мовою у вищих навчальних закладах Канали розпочалося в 1945 р. Сьогодні спеціальні курси з українознавства вивчають студенти й аспіранти у 28 університетах Канади.
Про існування української діаспори в Росії більш-менш серйозно почали говорити в останні 10 років. Безперечно, формування української міграції у РФ не було таким виразним, як у країнах Західної Європи і Америки, і в основному зумовлене історичними подіями, як і відбувалися на території колишнього Радянського Союзу. Переселення етносів відбувалося в межах однієї "великої Батьківщини". Основними чинниками переселення українців до Росії виступали соціально-економічні умови життя. Це і розподіл фахівців після навчання, постійні ротації військовослужбовців, і велика кількість різнонаціональних("змішаних") шлюбів, що неофіційно заохочувалося владою тощо. За умови проведення загальнодержавної політики зросійщення та утвердження тези про необхідність існування однієї мови на радянському просторі саме існування потягу до національних традицій, мови, культури розглядалося як прояви "крайнього націоналізму".
На жаль, ситуація з українською діаспорою в Росії і сьогодні продовжує залишатися вкрай складною. Для задоволення культурно-мовних потреб мільйонів українців у Російській Федерації не створено жодного державного дошкільного чи навчального закладу, жодного театру, бібліотеки, газети, часопису, теле - чи радіопрограми. Єдиним надбанням став Український культурний центр у Москві на Старому Арбаті та декілька відділів української літератури в російських бібліотеках.
Діаметрально протилежного є ситуація з російськомовними громадянами України. Для задоволення культурно-мовних потреб цієї категорії населення в Україні, за даними Ніни Карпачової, уповноваженої Верховної Ради з прав людини, діє більше 3000 дитячих дошкільних закладів, близько 5000 державних загальноосвітніх шкіл. Фахівців з російської мови та літератури в Україні готують 11 університетів ,20 педінститутів. Російською мовою в країні навчаються більше 0,5 млн. студентів, або 57 відсотків від загальної кількості. До послуг громадян майже 25 тис. масових і універсальних бібліотек, у яких 62 відсотки складає російськомовна література, діє 14 українських державних театрів зі спектаклями російською мовою. На книжковому ринку російськомовна література складає близько 90 відсотків. Російською і двома мовами транслюються і видається більшість засобів масової інформації.
Наведені вище цифри красномовно засвідчують повну неспроможність звинувачень російської сторони, що прозвучали кілька місяців тому, у порушенні прав російськомовного населення України. Хотілося б, щоб державні й громадські організації нашої держави зайняли нарешті більш активну позицію в захисті прав українських громадян як у самій Україні, так і за її межами. А владним структурам усіх країн, де проживають національні меншини, потрібно постійно нагадувати про результати багаторічних досліджень авторитетних фахівців, збереження якнайширшого генетичного, мовно-культурного генофонду виступає важливим ресурсом інтелектуального розвитку майбутніх поколінь і забезпечує суспільний добробут нації.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Ажнюк Б. М. Мовна єдність нації: діаспора й Україна, -К.: Рідна мова,І999
1ванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. -Дрогобич: Відродження, 1994.
Луців Н. Рідна школа в Канаді // Укр.мова та літ.-І99І.-ЙП.
Масенко Л. Мова і політика.-К.:Соняшник.1999.
Кононенко П., Кононенко Т. Феномен української мови. -К, :Наша наука і культура.1999.
Українська мова як державна в Україні: Збірник матеріалів.-К.: Довіра. 1999.