Дітям цього віку власний моральний максималізм, і тому вони бувають дуже категоричні. Це виливається часто бо у повне сприйняття, або повне заперечення. На думку Сухомлинського, витоки категоричності підлітка – у його намаганні переконатися в справедливості своїх слів.

Учень цього віку рідко коли критикує твори або самого письменника, але в оцінці вчинків героїв буває часто безпосереднім і прямолінійним.

Складні, зіткані з протиріч героїв часто взагалі не сприймаються підлітками. Він не любить напівтонів. Герой має бути або позитивним, або негативним. Це свого роду класицистське сприйняття мистецтва взагалі (згадайте „Поетику Буало” – теоретика класицизму).

Ця категоричність зберігається часто надовго, майже до пори юності, і підтримується часто не тільки самою інфантимнімтю школяра, але й невмілим викладанням. Ніколи не треба влаштовувати ніяких „судів” над героями літературних творів, не переносити побутові погляди на речі, на твори мистецтва, бо це гальмує розвиток школяра.

Сприйняття літератури в цьому віці називають наївно-реалістичним. Це йде від конкретності дитячого мислення, про що пише психолог Бонсович. „Ця конкретність зв’язана з його загальною скерованістю на навколишній світ, з його потребою якомога ширше і повніше ознайомитись з явищами дійсності, набути достатню кількість фактичних знань і навиків”.

Це, звичайне, не означає, що не варто удосконалювати читацьку культуру молодших підлітків. Необхідно розвивати їх естетичне сприйняття, відтворюючу уяву, логічне мислення, пам’ять, асоціативне мислення, - вчити мислити літно, багато вчити напам’ять.

Особливості літературного розвитку школярів старшого підліткового віку.

У учнів 7,8,9 кл. Відбуваються якісні зміни у літературному їх розвитку. Ставлення їх до мистецтва в основному визначається, вони формуються як кваліфіковані читачі.

Учень у цьому віці переходить від чисто моральних оцінок вчинків до естетичного сприйняття мистецтва.

Книга починає сприйматися не тільки як об’єкт пізнання, але й як об’єкт художньої цінності.

Старший підліток часто зосереджений на своєму внутрішньому світі і шукає в творах співзвучні йому мотиви. Книга починає розглядатися ним часто як джерело власних радостей чи печалей і оцінюється перш за все в залежності від того, наскільки вона співпадає з його особистими переживаннями.

Це вік самовираження. Це самовираження буває настільки сильним, що часто аналіз твору діти підміняють аналізом власних переживань або роздумів на теми, які цікавлять їх. Тому тут необхідні такі форми аналізу, які б органічно поєднували особисті оцінки, устремління до самовираження з виробленням у них об’єктивного погляду на твір.

А виховання читацьких якостей вимагає більшого включення в програми теоретико-літературних понять, знань, вимагає об’єктивних критеріїв підходу до твору.

У 7-9 класах навіть за однакових педагогічних умов починається доволі різка диференціація серед учнів. Більший вплив на сприйняття мистецтва починає набувати індивідуальний склад особистості учня, помітно проявляються розбіжності в залежності від начитаності учнів, їх знань, зацікавленості предметом. Тому в 7,8,9 кл. Фронтальна робота з усім класом ускладнюється. Відповідно сильно збільшується значення індивідуального підходу до різних груп школярів. Одним треба допомогти проникнути в об’єктивний зміст твору, не порушуючи при тому їх інтерес до власних переживань; у інших, навпаки, треба розвивати оцей суб’єктивний, особистісний підхід до літературного матеріалу; для третіх важливо не дати погаснути їх здатності мислити образами, а часто перш за все треба виховувати культуру мови учнів.

Потребу в керівництві, спрямуванні з боку вчителя гостро відчувають самі учні. Якщо вони зустрічають в особі вчителя мудрого керівника, вони охоче йдуть тому назустріч.

Цей період називається і переломним у ставленні до літератури. Більш вони вимогливі до вчителя, бачать недоліки в його роботі.

При хорошій же організації уроку охоче виконують завдання.

8-9 класники здатні доволі критично оцінити педагога і можуть висловити незадоволення уроками літератури бурхливо і недвозначно.

Літературний розвиток старшокласників.

В період настання ранньої юності (10-11 кл.) зовні все виглядає дещо по-іншому, більш благопристойно: сидять, слухають (або роблять вигляд, що так). Говорять і пишуть не завжди те, що відчувають і думають, а те, що від них хочуть почути (небезпека формування двох моралей).

Якщо уроки літератури їх не зачіпають, то вони фактично відсутні. При тому можуть любити і цінувати мистецтво, але не співвідносити з тим, що робиться на уроках літератури.

У таких випадках літературний розвиток стає некерованим. І це якраз в той момент, коли у школярів найбільш сильною є потреба у вмілому і тактичному керуванні.

Рання юність – це пора духовного і фізичного розвитку людини, пора особливо інтенсивного формування світогляду. Складається система поглядів, переконань.

У юних складається критерії підходу до себе і навколишнього світу, це відбивається і на ставленні до мистецтва.

Не дивлячись на менш інтенсивний, ніж у 9 кл., ріст літературного розвитку (скорочується бюджет часу), інтерес до мистецтва стає більш глибоким і постійним. Поряд з літературою може зародитись захоплення музикою, театром. Читання для багатьох стає просто органічною потребою. Закріпляється естетичне ставлення до мистецтва в цілому. Старшокласники усвідомлюють, що „образи в літературному творі – це образи життя, але не саме життя, а тільки її художнє відтворення” – філософ літератури Асмус.

Ще одна цитата молдавська:

„На відміну від підлітка, який в значній мірі зосереджений на пізнання самого себе, ... учень старших класів бажає пізнати цей внутрішній світ з метою пошуку в ньому свого місця, а також для того, щоб отримати опору для поглядів і переконань, які в ньому (учневі) формуються”.

В старших класах дуже