Реферат на тему:

Вплив комунікативної інтенції на навчання діалогічного мовлення учнів основної школи

Важливим рушійним чинником діалогічного мовлення є комунікативна інтенція. У психології [7, 145] під інтенцією, що походить від лат. intentio – прагнення, розуміється “спрямування свідомості, мислення на певний предмет”. Т.В.Такташова, Є.В.Коток, О.В.Степаненко вважають, що “інтенція – це бажання мовця висловитися” [8, 127]. Вона необхідна для досягнення певної комунікативної мети.

Комунікативна інтенція (комунікативне завдання, комунікативна цільова настанова) – “релевантна ознака діалогічної єдності” [5, 15]. Вона виражається найбільш яскраво запитальною ініціативною реплікою, хоч виступає також іншими репліками, зокрема: повідомлення, оголошення, поздоровлення, побажання тощо. Пошук, запит інформації як комунікативна інтенція, що здійснюється в питальних репліках, “стимулює комунікацію, вимагає заповнення інформаційної лакуни, забезпечуючи тим самим комунікативну цілісність двох суміжних реплік” [5, 15].

Комунікативна цілісність – обов’язкова ознака діалогічної єдності. Якщо кожна наступна репліка продовжує і доповнює те, що сказано в попередній, “і водночас сприяє висвітленню єдиної загальної теми”, [4, 12] – окремі репліки зіллються в єдину цілісність – діалогічний текст, який складається з декількох діалогічних єдностей.

Комунікативна цілісність реалізується у своєрідній схемі розподілення елементів комунікативного (актуального) членування. Ініціативна репліка діалогічної єдності переважно “містить лише тематичні елементи, позначену рему, а номінація реми проходить у реагуючій репліці” [5, 15]. Ця домінантна схема розподілення компонентів актуального членування і створює комунікативну цілісність діалогічного мовлення. Логіко-семантична цілісність компонентів діалогічної єдності “характеризується не тільки найбільш спільними видами зв’язку – кон’юкцією, диз’юкцією, імплікацією, але й усією багатогранністю відтінків смислових зв’язків між складниками діалогічної єдності (відношення еквівалентності, специфіки, частини й цілого, причини тощо” [5, 15].

Граматична когерентність як важлива й характерна ознака діалогічної єдності властива еліпсису в тих випадках, “коли партнер комунікації сприймає синтаксичну програму, задану ініціативною реплікою, а реагуюча репліка оформляється відповідно з морфологічними характеристиками цієї програми” [5, 16]. Але граматична когерентність є чинником, факультативним для діалогічної єдності так, як і лексична чи просодична когерентність.

Слід зазначити, що діалогічна єдність конституюється багатьма чинниками. Ними виступають: комунікативна інтенція; логіко-семантична когерентність; комунікативна цілісність; граматична, лексична і просодична когерентність [5, 15]. В основі діалогічної єдності знаходиться певна логічна форма думки (логічна єдність, текстове судження).

Часто партнери діалогічного мовлення мають бажання, або потребу чи необхідність висловити прохання, запрошення, вдячність, передати інформацію, повідомлення тощо, запитати про когось чи про щось, вплинути на чиїсь думки, переконання, відповісти на запитання, висловити міркування з приводу певного повідомлення, підтримати розмову, стимулювати вчинок, дію тощо, тобто мають мовленнєву інтенцію, яка разом з умовами спілкування створює мовленнєву ситуацію.

Мовленнєва ситуація тлумачиться як: 1) сукупність обставин і умов, які створюють ті чи інші взаємини, що породжують мотиви мовленнєвої діяльності [6, 257]; 2) „сукупність обставин і взаємин, що створює певні умови для спілкування, впливаючи на добирання лінгвістичних, пара- та екстралінгвістичних засобів: слів, словосполучень, реплік, кліше, діалогічних єдностей, жестів, міміки тощо” [2, 42]. Розгортання мовленнєвої діяльності поєднується з триєдиною фазою структури мовленнєвого акту, на початку якого є мотив, що створює мовленнєву інтенцію, мета, орієнтація в соціально-психологічних умовах ситуації, програма, система операцій, контроль (результату і процесу дій), використання мовних і позамовних знаків.

Для методики викладання української мови важливе значення має встановлення таких типів мовленнєвих ситуацій, які працювали б на формування мовленнєвого етикету, на розв’язання будь-яких життєво необхідних проблем із допомогою влучно дібраних вербальних і невербальних засобів комунікації і збігалися хоч би частково з комунікативними інтенціями школярів.

Залежно від цього в діалогічному мовленні виникають репліки-повідомлення, репліки-спонукання, репліки-запитання та ін. Діалогічна репліка – це висловлювання кожного з двох співрозмовників, спрямовані на досягнення комунікативної мети. Репліка є одним із тих мовних засобів, які якраз і відображають специфіку діалогу. Вона розкриває суть діалогічного спілкування, що розгортається завдяки почерговому обміну висловлюваннями. Як особлива мовна одиниця, діалогічна репліка має відносно формально-граматичне завершення. Вона визначає і багато синтаксичних особливостей діалогічного мовлення: короткість, лаконізм її синтаксичних конструкцій, особливостей їх сполучення однієї з одною тощо.

Більшість діалогічних єдностей “вказує на зміну теми (нагадаємо, що єдність теми належить до числа конституючих ознак мінімальної діалогічної єдності)” [1, 86]; початок діалогічної єдності здійснюється виразами типу:
А тепер починай (-те) / розкажи (-жіть) / скажи (-жіть)…; Слухай (-те); До речі (кажучи); Між іншим; Ага! (у значенні “згадування”); Вибач (-те)…; Перепрошую… та ін., кінець – показниками її кінця: Досить! Все! Ну досить вже! Та добре вже! Може, досить (уже)? Ну добре (вже). Зрозуміло! Ясно! Кінець! Крапка! Названі мовні елементи, що означають початок і кінець діалогічної єдності, розпочинають або завершують певні відрізки мовлення.

Під час навчання діалогічного мовлення учнів основної школи з допомогою природних чи вербально описаних ситуацій, наближених до природних, реалізуються найрізноманітніші мовленнєві інтенції комунікантів у відповідних висловлюваннях – діалогічних репліках, діалогічних єдностях і діалогічних текстах. У рамках цих діалогічних висловлювань “розігрується драма” – формулюються комунікативні завдання, реалізуються комунікативні інтенції, співрозмовники приходять до спільної думки, розв’язуються відповідні проблеми.

Передумовою будь-якого мовленнєвого висловлювання є його мотивація, що ніби стимулює появу необхідних мовленнєвих, динамічних стереотипів, яку вважають першою ланкою. Другою ланкою психолінгвісти називають мовленнєву інтенцію. Це аналіз у свідомості мовця ситуації, формування мети і завдань висловлювання, що разом складає бажання висловитися. Третя ланка – внутрішнє програмування мовленнєвого висловлювання.

Навчання діалогічного мовлення базується на комунікативно-діяльнісному підході. Він випливає з “необхідності навчання видів мовленнєвої діяльності (говоріння, аудіювання) як механізму