Логічну мелодію, темп, ритм, намір, підтекст, словесну дію – усе це об’єднує інтонація – основний потік людської мови.

Уміння відтворити зміст художнього твору, здійснюючи усі згадані вимоги декламаційного мистецтва, називають ще умінням живописати інтонацією або малювати інтонацією.

Малювати інтонацією – це перш за все засвоїти авторський текст настільки, щоб він став своїм, щоб слова автора вимовляти, як свої власні.

Партитура художнього тексту – це графічне відтворення звучання художнього твору. Найчастіше термін використовується у музиці. Означає він сукупний нотний запис партій багатоголосного музичного твору для оркестру, хору чи ансамблю. При підготовці тексту до читання партитурними ознаками позначаються паузи, наголоси, підвищення і зниження тону, інтонаційні переломи тощо. Партитурні позначки допоможуть вчителеві в процесі навчання учнів, особливо коли треба показати, як здійснити інтонаційну фігуру, що не визначена розділовим знаком.

Скласти партитуру – означає розмітити текст умовними позначками, які допомагають уникнути логічних помилок у процесі повторних читань.

Складання партитури розпочинається із розчленування тексту на частини, періоди, ланки, мовні такти. 

Реєстр партитурних знаків

1. | ?– | знак акценту над наголошеним голосним для позначення наголосу;

2. | паузи:   

а) | – | | коротка, 

б) || – | середня, 

в) ||| – | довга;

3. | лейми:   

а) – | односкладова, 

б) – | двоскладова;

4.––––––– | пряма лінія під словом для позначення логічного наголосу;

5. – | підвищення тону; 

6. – | зниження тону; 

7. – | інтонаційний перелом; 

8.– | – – – –– | риски розтягнути, уповільнити вимову; 

9. – | стрілка означає: пришвидшити вимову; 

10.– | ліга (знак легато) – зв’язати слова, вимовляючи їх на одному диханні; 

11. | – |

“фігура легато” при енжамбемані; 

12. | – | тупокутні дужки; в них беруться слова, які треба виділити особливим тоном; 

13. | – | квадратні дужки; вписуються слова, що вимагають необхідного тону;

14. | – | фігурні дужки, що вказують на зміну адресата;

15. | „ “– | лапки; служать для позначення іронічного відтінку. 

К.Станіславський: „Читання тексту, поділеного на мовні такти, має в собі ще одну, дуже важливу практичну користь: воно допомагає самому процесові переживання. Розмічання мовних тактів і читання за ними потрібні тому, що це змушує аналізувати фрази і вникати у їх суть. Не вникнувши в неї, не скажеш правильно фрази.

4. Структура уроку виразного читання визначається жанром твору, психолого-віковими особливостями учнів рівнем їх знань та навичок у виразному читанні. Урок виразного читання на думку методистів-учених та вчителів-практикантів може мати такі етапи:

1.            Вступна бесіда. Її мета – створити в класі атмосферу зацікавленості твором, який вивчається. Доцільними будуть історичний, біографічний, чи лексичний коментарі до твору.

2.            Зразкове читання. Це зразкове читання учні мають почути із уст вчителя. Взірцеве читання вчителя, якщо з певних причин він не може його продемонструвати, може замінити грамзапис або читання добре підготовленого учня.

3.            Бесіда за текстом твору, що допоможе вчителеві з’ясувати, які враження учнів від твору.

4.            Читання учнями тексту про себе сприяє заглибленню в текст. Особливий ефект цей етап уроку дає в старших класах. Часто вчитель дає дітям додаткові завдання, які треба вирішити, читаючи текст самостійно.

5.            Розчленування тексту на ланки, що дає змогу загострити увагу учнів на композиції твору, допомагає упорядкувати сам процес засвоєння твору методом виразного читання.

6.            Навчання читати окремі ланки. Цей етап уроку включає такі види робіт:

а) коментар до тексту (ідейний, історичний, біографічний, лексичний);

б) вправи у вимові важких слів, зворотів;

в) розмітка тексту або тільки найважчих його частин знаками партитури;

г) обговорення можливих варіантів інтонаційної інтерпретації кожної ланки;

д) читання ланки окремими учнями, стисла рецензія прослуханого уривка вчителем та іншими учнями.

Уся робота з виразного читання в школі порівняно з іншими видами робіт з художнім текстом, ґрунтується на високій майстерності вчителя-словесника і його педагогічному такті. Роботу з виразного читання, на думку В.Сухомлинського, необхідно вести так, щоб розвивати і підтримувати творче начало підлітка.

ЛІТЕРАТУРА :

1.     Рыбникова М. Очерки по методике литературного чтения. – М.: Учпедгиз, 1963.

2.     Буяльський Б. П. Поезія усного слова: Азбука виразного читання. К.: Рад.шк., 1990. – с.82-136.

3.     Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах.: - К.: Ленвіт, 2000.

4.     Станіславський К. Робота актора над собою. – К., 1953.

5.     Євгенія Сарапулова. Основи майстерності володіння увагою слухача. // Дивослово. – 2002. - №3. – С. 22-24.