типи зв'язку між словами – предикативний, підрядний і сурядний. «За диференційну ознаку, що розмежовує основні типи синтаксичного зв'язку, приймається напрямок синтаксичної залежності». Між елементами словосполучення завжди наявний однобічний зв'язок – залежне слово служить для пояснення головного (читати що? – книжку; дорога яка? – вверх і т. п.). Залежність між підметом і присудком завжди двобічна, жоден з них не підпорядковує собі іншого, вони однаковою мірою передбачають один одного. Це виявляється і в застосуванні питань: бригадир що зробив? – підійшов; підійшов хто? – бригадир. Такий зв'язок називається предикативним, бо існує він лише між компонентами граматичної основи двоскладного речення. Між кількома словами у реченні, що займають однакову синтаксичну позицію, виникає ще інший зв'язок – сурядний, він характеризується відсутністю залежності, повною рівноправністю поєднуваних елементів і визначає суть однорідних членів речення. Отже, існують предикативні і сурядні сполучення слів, але тільки слова, з'єднані підрядним зв'язком, становлять словосполучення як окрему синтаксичну одиницю.
Врахування характеру синтаксичних зв'язків необхідне для усвідомлення особливостей найважливішої синтаксичної одиниці – речення, для засвоєння різноманітних його структурних типів.
Вирішальну роль у цьому відіграє і поняття граматичної основи речення як носія головних ознак – комунікативної спрямованості, співвіднесення з дійсністю, часової визначеності.
Зокрема, на граматичну основу речень доводиться орієнтуватись при їх структурно-семантичній характеристиці. Речення, у яких є одна граматична основа, – прості. Наявність двох або кількох предикативних центрів зумовлює приналежність речення до складних.
Структурні типи речення не можна зрозуміти без встановлення смислових і граматичних зв'язків між його складовими частинами. Саме цим визначаються суть і функції кожного члена речення, без врахування яких неможлива правильна кваліфікація багатьох синтаксичних утворень. Так, щоб відрізнити поширене речення від непоширеного, треба взяти до уваги не формальну кількість слів, а характер їх функцій, їх синтаксичні позиції. Тільки це дозволить встановити, що, наприклад, речення Повіяло холодом – поширене, бо у ньому, крім головного члена повіяло, є й додаток холодом, а речення Кілька учнів нашого класу організували екскурсії – непоширене, бо у ньому є лише підмет кілька учнів та присудок організували. Тільки врахування смислово-граматичних зв'язків дає змогу побачити, що деякі синтаксичні позиції у реченні незаміщені, і на підставі цього кваліфікувати їх як неповні.
На основі аналізу синтаксичних зв'язків здійснюється ознайомлення учнів з усіма граматичними засобами ускладнення речень. Звертання, вставні слова, вигуки – це ті елементи, що не мають безпосередніх синтаксичних зв'язків ні з граматичною основою, ні з другорядними членами речення. Однорідні члени – це слова, що займають однакові синтаксичні позиції, внаслідок чого між ними встановлюється сурядний синтаксичний зв'язок. Тільки на основі граматичних зв'язків можна усвідомити межу поширених відокремлених членів, уточнюючих членів речення, поширених звертань, вставних словосполучень і речень, отже, й правильно розставити розділові знаки.
Важливу роль відіграють і семантичні особливості речень. І не тільки тим, що кожне з них у конкретній ситуації мовлення має чітко окреслений зміст, зумовлений передусім лексичним наповненням. Не менш важливою є суто синтаксична семантика, що залежить від граматичних характеристик компонентів і відношень між ними. Так, речення Бджоли гудуть, Діти граються, Проїжджають автомашини мають різний зміст, але вони однакові щодо синтаксичної семантики – у кожному з них вказується діяч і виконувана ним дія. Ці речення побудовані за однією синтаксичною моделлю. І навпаки, у реченнях Вода залила береги і Водою залило береги реальний зміст один, але граматична семантика різна: у першому з них вода представлена як виконавець, у другому – як інструмент дії.
Семантичні особливості речення та окремих його компонентів доводиться враховувати при опрацюванні багатьох синтаксичних тем. Зокрема, вони є основним критерієм для розмежування безпідметових (означно-особових, неозначно-особових (з підгрупою узагальнено-особових) та безособових) речень, які формальними показниками можуть не відрізнятися.
На основі смислових зв'язків класифікуються члени речення і значною мірою види підрядних речень.
Тільки врахування семантики дозволяє розрізнити однорідні і неоднорідні означення (На околиці села виріс новий цегляний будинок середньої школи і Українські люди будують нове, демократичне суспільство), виділяти узагальнюючі слова з-поміж ряду однорідних членів, усвідомити суть прикладки як специфічного виду означення, природу уточнюючих членів речення, зрозуміти причину відокремлення препозитивних поширених означень, що мають обставинний відтінок значення (Засмучений невдачею, спортсмен не втратив віри у можливість наміченої мети), закономірність уживання того чи іншого розділового знака у безсполучникових складних реченнях.
Смислові зв'язки можуть виражатися за допомогою спеціальних засобів (здебільшого сполучників чи сполучних слів) або лише за допомогою інтонації.
У навчальному процесі відіграють важливу роль аналогії синтаксичних зв'язків: види зв'язку, засвоєні на нижчих рівнях (при опрацюванні словосполучення і простого речення), згодом переносяться на інший матеріал (одиниці більш високих рівнів). Це неважко помітити на прикладі структурних моделей мовних одиниць. Сурядний зв'язок слів (однорідні члени речення) – О, О Р О: книжки, журнали і газети; підрядний зв'язок слів (словосполучення) – : цікавитись історією; ланцюжок підрядної залежності – О: прочитати цікаву книжку; поєднання сурядного і підрядного зв’язку – : наші піонери і комсомольці – О О: великі і малі міста; О О: говорити тихо, але дуже переконливо. Точно таким моделям може відповідати структура складних речень.
Зіставлення, аналіз і добір відповідних прикладів – прекрасний засіб узагальнення і систематизації опрацьованого синтаксичного матеріалу. Хоч такі аналогії не охоплюють усіх вивчених синтаксичних тем, не можна не погодитись з тим, що «відмовлятися від підкреслювання (виявлення) ізоморфних явищ у школі – значить позбавляти вивчення системи мови внутрішньої