У кожному з висловлюваних поглядів було, безперечно, раціональне зерно. Вживаючи, скажімо, кому у складнопідрядному реченні, ми тим самим вказуємо на його граматичне членування, на те, що складається воно з двох предикативних частин.

У більшості випадків пунктуація відображає одночасно і зміст висловлювання, і граматичне членування фрази, і особливості інтонування. Напр., у реченні Не досвідчений у лісових справах, Олексій не подбав заздалегідь про ночівлю (Б. Полевой) кома вказує і на смислову специфіку (відтінок причини), і граматичне відокремлення означення, і наявність у реченні паузи.

Інтонаційне і граматичне оформлення властиве будь-якому висловлюванню. Але не можна не враховувати того, що далеко не завжди особливості інтонації можна передати за допомогою розділових знаків (напр., логічний наголос), що не кожна пауза усного мовлення знаходить відображення у розділових знаках (пауза між групою підмета і групою присудка), що не завжди місце паузи і місце розділового знака збігаються, напр., у реченні Чорниш дістав з кишені трикутник листа і, нахилившись до багаття, розгорнув його. (О. Гончар). Навіть тоді, коли ритмомелодика цілком відповідає синтаксичному членуванню, її роль завжди службова, допоміжна, покликана позначати синтаксичну структуру і смислові відтінки висловлювання в усному мовленні. Найголовнішим, вихідним у кожному висловленні є його зміст, але він виявляється лише в граматичному та інтонаційному оформленні. Тому можна погодитися з О. В. Текучовим в тому, що «сучасна пунктуація будується не на ряді принципів, а на одному — семантико-граматичному, компонентами якого є смисл і граматична (а отже, й інтонаційна) будова речення (в органічній єдності)». З цього випливає можливість і доцільність вивчення пунктуації у зв'язку з опрацюванням синтаксису, що й передбачено навчальними програмами.

Використана література

Іваницька Н. Л. Вивчення членів речення у 4-8 класах. – Київ: Рад. шк., 1982.

Мельничайко В. Я. Робота з граматичними синонімами на уроках української мови. – Київ: Рад. шк., 1976.

Мельничайко В. Я. Творчі роботи на уроках української мови. – Київ: Рад. шк., 1984.

Плиско К. М. Викладання синтаксису української мови. – Київ: Рад. шк., 1978.

Озерская В. П. Изучение синтаксиса на основе взаимосвязи с морфологией. – М.: Просвещение, 1982.

Блинов Г. И. Методика пунктуации в школе.— М.: Просвещение, 1978.

Блинов Г. И. Методика изучения пунктуационных правил.-— М.: Просвещение, 1972.

Григорян Л. Т. Обучение пунктуации в средней школе.— М.: Педагогика, 1982.

Ломизов А. Ф. Обучение пунктуации в средней школе / Под ред. А. В. Текучева.— М.: Педагогика, 1975.

Тєкучєв А. В. Об орфографическом и пунктуационном мини-муме.—М.: Просвещение, 1976.

Додатки

Тема 2.Складання описів-загадок за предметно-практичною ігровою діяльністю.

1. Пригадайте пам'ятку Кіберика. Пам'ятка Кіберика.

Як навчитися описувати предмети?

Щоб описати предмет, треба розглянути, який він за кольором,

розміром, формою, на смак, дотик, запах; послідовно назвати ознаки

словами.

2. Поділіться на групи. Розгляньте пильно ягідки у кошичку Настусі. Виберіть одну із ягідок і словами опишіть її так виразно, щоб можна було відразу здогадатися, яка ягідка описується. Керуйтеся пам'яткою Кіберика.

3. Які слова ви вжили, коли описували суничку? Чорницю? Малину? Ожину? На яке питання відповідає кожне із цих слів? Що означає кожне слово?

Як бачимо, опрацьовуючи вправу 1, учитель акцентує, що у загадці серед найважливіших слів для вираження думки є прикметники -червона, солодка, духмяна. Ці слова живописно малюють ознаки цієї лісової ягідки (яка вона за кольором, смаком, як пахне).

Поставлені завдання на основі цього тексту комплексні: ставиться завдання мовленнєве (відгадати загадку), яке водночас підводить дітей до розуміння лексичного значення прикметника як частини мови - здатності називати ознаки предмета, відповідати на питання який? яка? яке? які?

Групова словесна творчість, що програмується вправою 2 (складання усних описів-загадок), також супроводжується розв'язанням граматичних завдань: спонукає оперувати істотними ознаками прикметників на новому лексичному матеріалі.

Комплексна постановка завдань орієнтує учнів, описуючи ту чи іншу лісову ягідку, вжити потрібні для вираження думки прикметники і одночасно задуматися, що це за слова, для чого існують у мовленні, як вичленовувати їх ознаки, як розпізнавати слова-ознаки серед інших слів, зокрема слів-дій , слів-предметів.

Аналізуючи подані комплексні вправи 1-2, переконуємося, що засобом унаочнення в процесі виділення істотних ознак прикметника слугують слова (суниця (яка?) - червона, солодка, духмяна; чорниця (яка?)...; малина (яка?)...; ожина (яка?)...).

І ця конкретизуюча функція лексичного значення слова значно підвищується завдяки тому, що сприймаються ці слова в контексті мовленнєвої діяльності (аналізованого або створеного дітьми тексту).

Використовують у процесі виділення істотних ознак спостере-жуваних мовних явищ два типи мовленнєвих ситуацій;

перший тип - ґрунтується на використанні ілюстрованого тексту, аналізі виражальних можливостей вжитих слів;

другий - передбачає словесну творчість учнів на основі предметно-практичної та ігрової діяльності, спостереження за мовленим словом, його аналіз.

Обидва види мовленнєвих ситуацій слугують своєрідним емоційно-образним унаочненням у процесі усвідомлення істотних ознак спостережуваних слів. Таке унаочнення слугує опорою дитини під час абстрагування від лексичного значення конкретних слів і виділення в них загального, граматичного; підвищує результативність пошукової діяльності, викликає інтерес до опанування граматичних знань.

Види комплексних вправ за використанням видів діяльності та розумових дій.

Словесну творчість активізуємо використанням таких основних видів діяльності учнів:

1) ігрової;

2) художньої;

3) спостережень за природою.

Охарактеризуємо їхню розвивальну сутність табличним способом.

Види діяльності,

які активізують

словесну творчість |

Які їх розвивальні можливості?

І вид

Ігрова діяльність | Активізує опанування чуттєвих способів пізнання, оволодіння уміннями вичленовувати ознаки предмета, знаходити родові і видові, спільні