Смислове і граматичне членування речення знаходить вияв у його інтонації. Роль її не зводиться лише до розмежування комунікативних типів речень, їх емоційно-експресивної характеристики. Велике значення має й інтонаційне оформлення внутрішніх компонентів речення. Особливо помітно це в тих випадках, коли від інтонації залежить усвідомлення смислових відношень у межах речення або й змісту речення в цілому, його емоційного забарвлення, мети чи сфери вживання. Від наявності паузи і підвищення тону між підметом та іменною частиною складного присудка залежить урочистість, піднесеність вислову (пор.: Ми учні другого класу і Ми – громадяни своєї української держави. Інтонація вказує на швидку зміну подій, на причинно-наслідкові смислові зв'язки між компонентами складносурядного речення, з'єднаними сполучником і (А ти богатирськи труснула плечем – і ворог вже пада під гострим мечем. – П. Тичина). Інтонаційне оформлення дозволяє виявити смислові зв'язки між частинами безсполучникового складного речення: Збереться актив, обговоримо підсумки змагання (можливий сполучник і); Збереться актив – обговоримо підсумки змагання (коли?); Збереться актив: обговоримо підсумки змагання (рівнозначне ... щоб обговорити). Без врахування інтонації буває важко або й неможливо встановити структуру речення: Сніг покрив усе (:) село, ліс, поле; Радісно привітав він гостей ( ) старшого брата, сестру ( ) шкільного товариша. В останньому прикладі можливі кілька варіантів інтонаційного (відповідно пунктуаційного) оформлення, а отже, й розуміння змісту.

Специфічна інтонація вказує й на зміст, прямо протилежний тому, що випливає з семантики слів (іронія): Тільки цього мені не вистачало!

Вимагає уваги й такий формальний показник, як розташування складових частин речення. З ним також пов'язано розуміння семантики, структури і функції різних за будовою висловлювань.

Порядок слів в українській мові вважається вільним. Але це не означає, що кожне слово може зайняти будь-яке місце у реченні. Перестановку елементів можна здійснювати лише у певних межах. При цьому зміна порядку слів впливає і на семантику, і на комунікативний зміст речення. Якщо у вислові Пройдено п'ять кілометрів відстань вказано точно, то у Пройдено кілометрів п'ять – лише приблизно. У реченнях зі словами, що називають родові та видові поняття (узагальнюючі слова та однорідні члени), зміна їх взаємного розташування позначається на смислових відтінках повідомлення: родове слово після видових має узагальнюючий характер, коли ж воно стоїть на першому плані, однорідні члени виконують функцію уточнення (пор.: Чоловіки і жінки, колгоспники і службовці, дорослі і діти – усі жителі селища вийшли на святкову демонстрацію і Усі жителі селища: чоловіки і жінки, колгоспники і службовці, дорослі і діти – вийшли на святкову демонстрацію). Розташування слів відбиває зв'язки між ними (пор.: Зустрів друга свого брата і Зустрів брата свого друга), допомагає зрозуміти синтаксичну функцію і граматичну форму слів: двозначність вислову прочитав братові листи (ч и ї листи? чи кому прочитав?) усувається при перестановці слів (прочитав листи кому? – братові).

Найголовніша ж роль порядку слів – комунікативна. Як правило, найважливіші в комунікативному відношенні слова розташовуємо в кінці речення. Якщо нас цікавить, хто поїде на екскурсію, то побудуємо речення Під час канікул до Ленінграда поїде дев'ятий клас. Якщо в центрі уваги буде час проведення екскурсії, скажемо Дев'ятий клас поїде до Ленінграда під час канікул. Коли ж треба буде уточнити маршрут, використаємо конструкцію Під час канікул дев'ятий клас поїде до Ленінграда. Зберігаючи одну і ту ж синтаксичну структуру, речення, таким чином, може виконувати різну роль у процесі спілкування. В усному мовленні такий самий ефект дає постановка логічного наголосу – кожного разу на те слово, що є найважливішим в акті комунікації.

Хоч у шкільному курсі не передбачені терміни «актуальне членування», «дане» і «нове», робота над порядком слів дозволяє практично ознайомити учнів з основними положеннями комунікативного синтаксису. Це має велике значення як для розвитку мислення, так і для підвищення культури мовлення школярів.

1.2.Труднощі в опрацюванні синтаксичного матеріалу.

В опрацюванні синтаксичного матеріалу є ряд як загальних, так і специфічних для окремих тем труднощів.

Так, вивчення головних і другорядних членів речення ускладнюється тим, що кожен з. них виражається за допомогою різних морфологічних засобів. Найчастіше в ролі того чи іншого члена речення виступають ті частини мови і їх форми, для яких ця синтаксична функція є головною: підметом виступає іменник, або займенник у називному відмінку, присудком – дієслово в особовій формі, обставиною – прислівник і т. п. Такі способи вираження звичні для учнів, вони розглядалися в курсі морфології. Важче усвідомити, що підмет виражається інфінітивом, присудок – іменною частиною мови, означення – прислівником чи відмінковою формою іменника. Важко учням аналізувати речення, в яких члени речення виражені словосполученнями – тут інколи допускаються варіанти рішень залежно від того, семантичним чи формальним показникам буде надано перевагу. Помилки часто зумовлені тим, що учні ставлять до членів речення не смислові, а морфологічні питання, напр.: вироби з чого? (замість я к і?) з дерева; шапка кого? (замість чия?) брата; розповідає що роблячи? (замість я к?) хвилюючись.

Перешкодою є й омонімія частин мови та відмінкових форм. Найбільш типова помилка – сплутування омонімічних форм називного та знахідного відмінків, називного відмінка і кличної форми, наслідком якої є неправильна кваліфікація членів речення і, отже, синтаксичних конструкцій, до яких вони входять (напр., речення Такі прилади виготовляють недавно; діти, допомагайте батькам у збиранні врожаю!).

Ускладнює роботу (але й робить її більш цікавою) синонімія та омонімія синтаксичних конструкцій, що спостерігається на