Кожна з синтаксичних тем містить у собі й певні специфічні труднощі, подолання яких мусить бути предметом особливої уваги.

Так, працюючи над розділом «Відокремлені члени речення», важливо добитись усвідомлення їх смислового навантаження, яке надає їм характеру додаткового повідомлення, робить їх напівпредикативними. Це дасть змогу не змішувати відокремлені члени з уточнюючими, які теж виділяються інтонаційно і розділовими знаками, але виконують інші функції. Розглядаючи конструкції з прямою мовою, треба добиватись, щоб учні усвідомили, що вони складаються з двох функціонально відмінних частин, кожна з яких (а особливо власне пряма мова) може мати найрізноманітнішу синтаксичну структуру.

Значні труднощі становить опрацювання типів складного речення. Зумовлене це наявністю різних видів і засобів зв'язку, застосуванням різних принципів класифікації. Якщо складносурядні і складнопідрядні речення розрізняють на основі смислових відношень між їх частинами, то безсполучникові – передусім за формальним показником – відсутністю матеріально виражених засобів зв'язку, і тільки в подальшому поділі враховуються смислові відношення компонентів. Складним для учнів є й питання про засоби зв'язку між частинами складного речення, особливо про суть сполучних слів – відносних займенників і займенникових прислівників, які, виконуючи функції сполучників, водночас виступають і як члени речення, і як повнозначні слова з усіма властивими їм морфологічними ознаками. Це зобов'язує більше уваги приділяти внутрішній синтаксичній структурі частин складного речення і особливо підрядних речень, зіставляти їх з відповідними самостійними реченнями. Підготовку до цього слід починати ще під час опрацювання простого речення, пропонуючи для аналізу речення з питальними займенниками і прислівниками [Хто вас виховував, Ганно Остапівно? (О. Гончар.) А де ви народилися, містер Степняк? (М. Олійник.) Чого йому заманулося? (В. Собко.)], у яких такі слова виступають відповідно підметом, обставиною місця, додатком.

У роботі над багатокомпонентними реченнями з різними типами зв'язку особливо важливо, не обмежуючись констатацією кількості частин і загальною характеристикою зв'язків між ними, вникати в суть логіко-граматичних відношень не тільки між кожною парою сусідніх елементів, але й між цілими їх групами. Напр., За північ колона раптом зупинилась, і їздові підкладали під колеса каміння, щоб підводи не подавались назад і коні відпочивали. (О. Гончар.)

Більш точного підходу вимагає і трактування зворотів як поширених членів речення. Ніде не зустріне учень роз'яснення, чим же виражений і чим поширений член речення, а таке роз'яснення необхідне. Практика графічного позначення зворота як єдиного члена речення призводить до ломки сформованих вже в учнів уявлень про зв'язки слів. Слід уникати таких ось парадоксальних ситуацій:

Сади оповиті промінням,— Цвітуть сади, оповиті промінням. Павлик і Мирон ішли і розмовляли про скарби.— Павлик і Мирон ішли, розмовляючи про скарби.

Адже характер зв'язку між дієслівними формами і залежними від них іменниками не змінився.

Фактором, що зумовлює необхідність посиленої уваги до ряду тем, є співвідношення між аналогічними фактами української і російської мов. Особливо важливий він для роботи у школах з російською мовою викладання.

Хоч синтаксичні системи двох братніх мов дуже близькі (і це служить передумовою успішного переносу на матеріал української мови знань і умінь, набутих на уроках російської мови), все ж відмінності є. Найважливіші з них: словосполучення з керованими іменниками (заботиться о ком – турбуватися про кого), іменникові словосполучення з залежними числівниками два, три, чотири (четыре друга – четверо друзів, два завода – два заводи), широке застосування зворотів з активним дієприкметником у російській і дуже обмежене в українській мові, широке вживання в українській мові безособових речень з дієслівними формами на -но, -то. Помітна різниця у вживанні засобів зв'язку у складних реченнях з підрядними означальними, причиновими. Найкращий шлях до практичного оволодіння нормою при наявності таких розходжень – навчальний переклад з російської мови на українську.

1.3. Основні методи і прийоми навчальної роботи

Опрацювання будь-якої синтаксичної теми – складний і багатоетапний процес. Починається він із спостережень над мовними фактами, які стають вихідним пунктом для узагальнень, для усвідомлення синтаксичних закономірностей, правил і визначень. У переважній більшості випадків синтаксичні явища, які підлягають аналізові, не є для учнів чимось чужим і незрозумілим: у процесі читання художніх творів, текстів підручників, періодичних видань діти практично ознайомлені з синтаксичними конструкціями, вживають їх у власному мовленні. Отже, треба подбати, щоб ця мовна практика ставала усвідомленою.

Вчитель може обрати будь-який метод теоретичного опрацювання матеріалу – розповідь чи бесіду, спостереження мовних фактів чи роботу з підручником, але одна вимога залишається незмінною: у процесі роботи має бути сформоване в учнів поняття про виучуване явище.

Як відомо, поняття має охопити всі суттєві ознаки об'єкта. З урахуванням цієї вимоги має бути дібраний ілюстративний матеріал, який запобігав би формуванню неправильних чи неповних уявлень про предмет. Наприклад, під час опрацювання підмета не можна допустити ототожнення його з називним відмінком іменника, тому приклади мають включати підмети, виражені різними частинами мови. Треба запобігати таму, щоб роль підмета пов'язувалася з позицією на початку речення. Через це в аналізованих реченнях розміщення підметів має бути різноманітне, в т. ч. і в кінці фрази. Щоб в учнів не склалося