б) членами речення, що були б однорідними до вказаних;

в) словами, що виступали б узагальнюючими до даного ряду однорідних членів;

г) рядом однорідних членів, що розкривали б зміст члена речення не досить конкретної або дуже широкої семантики;

д) членами речення уточнюючого характеру;

є) простим реченням (наведеним у готовому вигляді; утвореним із вказаних слів; таким, що виражало б вказаний зміст) за вказаними смисловими відношеннями до наведеної частини, за питанням; з використанням вказаних сполучників чи сполучних слів, необхідних для завершення висловлюваної думки.

2. Вставка окремих компонентів речень:

а) одиничних або поширених звертань;

б) вставних слів, словосполучень і речень (наведених; самостійно підібраних за вказівкою на функцію, на відтінок, якого треба надати висловлюванню);

в) відокремлених членів речення (наведених або таких, що виражали б вказаний зміст; за вказівкою на залежність від певного слова, за питанням, за способом морфологічного вираження);

г) підрядних речень (наведених або таких, що виражають вказаний зміст; утворених з наведених слів; за вказівкою на характер залежності, на смислові відношення).

3. Заміна окремих компонентів речень:

а) одних слів або фразеологічних висловів іншими близькими або протилежними за значенням, з іншим відтінком значення, з іншим стилістичним забарвленням;

б) одної з паралельних форм частин мови іншою;

в) одного із способів вираження певного члена речення іншим (узгодженого означення неузгодженим; простого присудка складеним; однорідних підметів складеним підметом; прислівника, що виражає обставину, іменниково-прийменниковою конструкцією);

г) відокремленого або невідокремленого члена речення підрядним реченням і навпаки;

д) одного вставного слова іншим (за вказівкою напотрібний відтінок значення).

а) невідокремлені поширені члени речення зробити від окремленими і навпаки; б) підмет розповідного речення зробити звертанням у спонукальному реченні;

в) повне речення переробити на неповне (орієнтуючись на контекст);

г) односкладне речення перетворити у двоскладне; д) пряму мову замінити непрямою і навпаки;

є) без сполучникове складне речення перетворити у сполучни
кове і навпаки;

є) багатокомпонентне складне речення переробити на кілька простіших за будовою.

а) словосполучень (з наведених слів; з вибором одного з компонентів з-поміж наведених слів; з вибором другого компонента на основі семантичної сполучуваності слова; без зміни або із зміною форми залежного слова; з використанням вказаних або самостійно підібраних прийменників; з утворенням похідних слів; за схемою будови; за вказаним типом зв'язку або видом смислових відношень; з указаних частин мови);

б) простих речень (з наведених у потрібній або в початковій формі слів, на вказану тему, за малюнком, за опорними словами, за схемою будови, за питаннями, на які мають відповідати члени речення; з вказаними або відсутніми прийменниками і сполучниками);

в) ускладнених речень (з однорідними членами, з відокремленими членами, з вставними реченнями) з кількох простих;

г) складних речень з наведених простих (за вказівкою на смислові відношення або без неї, за схемою, за вказаними засобами зв'язку);

д) багатокомпонентних конструкцій з різними видами зв'язку з даних простих і складних речень.

Усі названі види конструктивних вправ можуть бути проведені як відтворення деформованих речень або деформованого тексту. Перевага цього прийому в тім, що він дозволяє зіставити утворену конструкцію з вихідним варіантом, зробити необхідні висновки.

Від суто технічних видів роботи можна переходити до творчих робіт комунікативного характеру, не втрачаючи при цьому зв'язку з конкретними синтаксичними явищами. Такими вправами є: перекази невеличких уривків (з мовним аналізом тексту), у яких використано синтаксичні засоби, що розглядаються на уроці; твір-мініатюра за аналогією до проаналізованого тексту; відповіді на запитання, які передбачають вживання певних засобів (напр., Який з шкільних предметів тобі найбільше подобається і чому?), опис картини (необхідність засобів вираження ознаки та просторових відношень). Важливо, щоб ті синтаксичні одиниці, які нас цікавлять на уроці, не були нав'язаними учням (це трапляється при написанні творів з граматичним завданням – вимогою вжити певну конструкцію), а органічно випливали із змісту створюваного учнями висловлювання.

Значну користь дає і застосування навчального редагування: помічаючи і усуваючи помилки у побудові синтаксичних одиниць та їх застосуванні в тексті, учні закріплюють знання, вчаться дотримуватися синтаксичних норм.

Реалізація навчальних завдань полегшує використання засобів унаочнення. Схеми не тільки покажуть зв'язки між складовими частинами синтаксичних конструкцій, але. й послужать орієнтирами для перебудови і побудови речень. Таблиці з текстовим матеріалом допомагають здійснювати прийом зіставлення, необхідний при опрацюванні багатьох синтаксичних тем. Звукозапис дозволить зосередити увагу на інтонуванні синтаксичних одиниць різної структури і призначення.

Найбільшу ж користь принесе використання динамічних посібників: стрічкоподібних таблиць з частинами для загинання, розбірних таблиць, таблиць із змінними елементами (рухомими стрічками, відкидними і вставними картками тощо). Наведемо кілька прикладів:

Різні способи перегинання стрічки дають змогу утворити 6 варіантів речення (без прикладки – з прямим і зворотним порядком слів, з наступною вставкою поширеної прикладки перед пояснюваним словом і після нього)

.

З цих заготовок можна утворити речення з однорідними присудками, з дієприслівниковим зворотом, складні речення з підрядними часу і причини, показати всі можливі варіанти розміщення звороту і підрядного речення.

3. У змаганні переможе, (мабуть, можливо, очевидно, напевно, безперечно, сподіваюсь), команда «Факел». Пересування стрічки (перегинання листків, наклеєних за зразком відривного календаря, або вставка карток з тим чи іншим словом) дозволить простежити, які зміни у відтінок висловленої думки вносить вставне слово. Отже, наочні посібники сприятимуть формуванню умінь, стануть засобом зв'язку між вивченням граматики і розвитком мовлення учнів.

1.4. оволодіння синтаксичними вміннями шляхом використання комплексних вправ у 2(1) класах.

Над формуванням синтаксичних умінь учитель працює систематично на кожному уроці грамоти, граматики, читання. Ця програмна вимога зумовлюється тим, що опанування одиниць