навичок учнів є безперервність процесу роботи над пунктуацією. Основні його етапи:
Практична робота над деякими пунктограмами у початкових класах. Тут головна увага звертається на виразне «читання» розділових знаків, тобто на правильне інтонування конструкцій, у яких вжито розділові знаки. Ця робота продовжується у всіх наступних класах.
Ознайомлення з елементами синтаксису і пунктуації у 1-й чверті 4 класу. Опрацьовуються розділові знаки в реченнях з однорідними членами, прямою мовою, звертаннями, окремі випадки вживання коми в складному сполучниковому і безсполучниковому реченні. Етап цей особливо відповідальний — він закладає основи розуміння теоретичної зумовленості кожного розділовогознака.
Робота над пунктуацією під час вивчення частини мови. На цьому етапі учні знайомляться з окремими видами відокремлення членів речення (дієприкметниковий і дієприслівниковий звороти), розширюють свої знання про пунктуацію у складному реченні (відносні займенники, сполучники), закріплюють знання про пунктуацію при звертанні, прямій мові, однорідних членах речення.
Опрацювання пунктуації у зв'язку з вивченням систематичного курсу синтаксису.
5) Узагальнення всіх пунктуаційних відомостей на підсумкових заняттях у 8 класі.
Підвищення ефективності опрацювання пунктуації можливе лише при застосуванні раціональної, науково обгрунтованої методики, що враховувала б усі фактори, обставини роботи.
2.2.Вивчення пунктуаційних норм.
Пунктограма — це оформлення речення або його частини за допомогою розділового знака, вид і місце якого визначаються пунктуаційним правилом, Уміння бачити елемент, що вимагає такого оформлення, є неодмінною передумовою формування пунктуаційної грамотності.
Пунктограма може мати свої різновидності і варіанти. Так, пунктограмою є необхідність розділового знака в кінці речення. Який би знак тут не стояв — крапка, знак оклику, знак питання чи крапки, — він буде показником смислово-граматичного членування потоку мовлення, носієм комунікативної функції. Але кожен з них показує на інший інтонаційний тип і іншу комунікативну мету речення. Тому вживання кожної із різновидностей цієї пунктограми охарактеризоване відповідними правилами. Різновидностями однієї пунктограми є також вживання коми чи крапки з комою між однорідними членами або частинами безсполучникового складного речення (в останньому випадку — залежно від поширеності компонентів і наявності інших розділових знаків), вживання двокрапки або тире при однорідних членах речення з узагальнюючими словами (залежно від їх взаємного розташування) тощо.
В окремих випадках маємо варіанти пунктограми — можливість вживання різних розділових знаків (напр., дужки або тире при вставних реченнях).
Центральне місце в роботі над пунктуацією займає опрацювання пунктуаційних правил. При цьому успіх залежить від того, наскільки учні, з одного боку, усвідомлять системні взаємозв'язки між окремими правилами, з другого — наскільки вільно вони оперують граматичними термінами і поняттями, на які ці правила спираються.
Система пунктуації складається з правил, у кожному з яких фіксуються конкретна пунктуаційна норма і умови її застосування. Наприклад, у правилі «Означення, виражене дієприкметниковим зворотом, відокремлюється, якщо воно стоїть після пояснюваного слова» нормою є «означення відокремлюється», умовами — «виражене дієприкметниковим зворотом» та «стоїть після пояснюваного слова».
Пунктуаційна норма може вказувати ї на відсутність знака, вказувати ті конструкції, на які певне правило не поширюється (напр., дія загального правила про вживання коми між частинами складносурядного речення обмежується: кома не ставиться, якщо у реченні є спільний для обох частин компонент).
Оволодіння пунктуаційним правилом складається з трьох етапів — осмислення, запам'ятовування, застосування.
На етапі осмислення можна застосовувати будь-який метод (розповідь, бесіду, самостійну роботу з підручником), але всі вони неодмінно мусять поєднуватись із спостереженням мовних явищ, здійснюваним у процесі синтаксичного розбору та виразного читання речень.
Значну користь в роботі над пунктуаційними правилами приносять засоби унаочнення — лінійні і структурні схеми речень, динамічні таблиці. Особливо велике значення мають таблиці і схеми, що дозволяють продемонструвати систему пунктуаційних правил, що стосуються певної пунктограми.
Так, наприклад, під час опрацювання відокремлених означень доцільно використати такі опорні схеми.
На заняттях з пунктуації знаходять застосування і алгоритми — схеми, що визначають послідовність операцій, необхідних для одержання відповіді на питання, що виникають у процесі письма. Ті ж пунктуаційні правила про відокремлення поширених означень можна подати у вигляді такого алгоритму:
1. Чи означення пояснює особовий займенник?
Так Ні
Відокремлюється
Чи стоїть після пояснюваного іменника?
Так Ні
Відокремлюється
Чи має обставинний відтінок значення?
Так Ні
Відокремлюється Не відокремлюється
З успіхом можна використати і різного роду динамічні таблиці, за допомогою яких легко здійснювати поперемінне зіставлення пунктуації в конструкціях, що відрізняються одна від одної позицією певного елемента (звертання, вставних слів, зворотів, підрядних речень). Усі ці дидактичні засоби полегшують запам'ятовування правил.
2.3. Види вправ з пунктуації.
З метою закріплення і застосування пунктуаційних правил практикуються різноманітні вправи. Назвемо найважливіші з них.
1. Пунктуаційний розбір, що передбачає обґрунтування розділових знаків, ужитих в аналізованому тексті. Здійснюється він переважно в усній формі, охоплює одне чи декілька правил, застосовується як при початковому опрацюванні матеріалу, так і при повторенні та узагальненні вивченого. В процесі розбору учні з'ясовують, чому в певному місці необхідний розділовий знак, чому саме такий, на основі якого правила його поставлено. Здебільшого, пунктуаційний розбір пов'язується з синтаксичним, супроводиться виразним читанням і характеристикою інтонаційного оформлення речень.
2. Пунктуаційне оформлення текстів, в яких пропущено всі розділові знаки або знаки на якесь правило. Така вправа також пов'язана з аналізом, смисловим і граматичним членуванням тексту. У ході її виконання в учнів виробляється пунктуаційна зіркість, особливо необхідна під час перевірки написаного. Проте вправою не слід зловживати: часте виконання такого типу завдань може сформувати в учнів шкідливу звичку розставляти розділові знаки не в процесі письма, а після написання речення.
Цей складний вид роботи вимагає від учнів високого рівня самостійності, а тому застосовується здебільшого для