закріплення добре відпрацьованих правил.
Добір прикладів на певне пунктуаційне правило з готових текстів. Ця вправа сприяє формуванню уміння розпізнавати конструкції, до складу яких входять потрібні орфограми, не змішувати їх з конструкціями інших типів, з іншими орфограмами (напр., речень з уточнюючими та однорідними членами).
Складання учнями власних прикладів (за аналогією з проаналізованими, для ілюстрування пунктуаційних правил). Це завдання важке, але необхідне: наведення готових прикладів не гарантує дотримання правил пунктуації у власному писемному мовленні.
Різного роду конструктивні вправи (перестановка окремих компонентів речення, від позиції яких залежить уживання розділових знаків; заміна однієї конструкції іншою, наприклад, прямої мови непрямою чи навпаки), вставка певних елементів висловлювання (звертань, вставних слів, уточнюючих членів речення, узагальнюючих слів при однорідних членах речення та ін.). Такі вправи максимально наближують учнів до застосування розділових знаків в умовах самостійного створення і вдосконалення тексту.
Запис вивченого напам'ять. Ця вправа допускається лише тоді, коли є певність, що учні розуміють пунктуацію тексту і, отже, не будуть намагатися механічно запам'ятати розділові знаки.
При виконанні багатьох пунктуаційних вправ застосовується творче описування.
З успіхом використовуються і різні види диктантів. Цілком очевидно, що для пояснення пунктограм можна використати попереджувальний, коментований, пояснювальний диктанти (критерії вживання знака з'ясовуються відповідно до написання, під час написання і після написання речення). Якщо попереджувальний диктант доцільний після початкового ознайомлення з пунктуаційним правилом з метою переносу зробленого узагальнення на інші речення аналогічної структури, коментований і попереджувальний — на подальших стадіях формування пунктуаційної навички.
Засвоєнню пунктуації може бути підпорядкований творчий диктант — на доповнення, на вставку, на заміну, на перебудову:
диктується, наприклад, частина складного речення Мир переможе .... Сила народу незмірна .... учні доповнюють (бо його прагнуть трудящі всього світу; бо народу вона вірна), застосовуючи потрібні розділові знаки (до речі, вправа цінна тим, що вона формує уміння прогнозувати способи розгортання змісту і на цій основі передбачати, який знак виявиться необхідним);
диктується структурно завершене речення, в яке треба ввести певний елемент, наприклад, відокремлений додаток чи прикладку: Іван Іванович розповідав нам багато цікавого (бригадир механізаторів). Всі учні класу взяли участь у поході (крім хворого Петренка);
диктується речення, в якому якийсь елемент (напр., поширену обставину, виражену Іменниковим словосполученням) треба замінити іншим (напр., дієприслівниковим зворотом): Після повернення з фронту Петро Корнійович працював головою сільради (повернувшись з фронту);
диктується речення, в якому перестановки зумовлять застосування розділових знаків або заміну наявних знаків іншими: Якщо хочеш їсти калачі, не сиди на печі. — Хочеш їсти калачі — не сиди на печі. Захоплені чудовим краєвидом екскурсанти довго стояли на Володимирській гірці.— Екскурсанти, захоплені чудовим краєвидом, довго стояли на Володимирській гірці.
Для закріплення пунктуаційних умінь можна використати і вибірковий диктант: учні виписують лише ті елементи, з якими пов'язане вживання розділових знаків: пояснюваний іменник з поширеним означенням після нього, іменник з відокремленою прикладкою, обставину, що уточнюється за допомогою іншої обставини, і т. п.
Заслуговує уваги і графічний диктант, що дозволяє за короткий час відтворити структуру і пунктуаційне оформлення речення. Прослухавши речення, учні не записують його, а лише креслять схему його будови.
Лине чайка на безкраї плеса, і чебрець розлукою пропах.
(А. Малишко.)
[ ]. І [ 1
У мужички руки чорні — в пані рученька тендітна. (Леся Українка.)
[ ] - [ ]
Можливі й інші позначення: рівнева структурна схема, умовні значки для ускладнюючих елементів.
Зекономити час дозволять і сигнальні картки, зокрема в тих випадках, коли необхідно з'ясувати, потрібен чи ні розділовий знак або який саме знак необхідний при записі даного речення. На наявність або відсутність знака учні можуть вказувати (карточки з позначеннями |+| і |—|) диференціюючи речення з однорідними присудками, з'єднаними сполучником, і складнопідрядні речення, поширені звертання, виражені дієприкметниковим чи прикметниковим зворотом у препозиції і постпозиції, складносурядні речення зі спільним для обох частин другорядним членом і без нього і т. д.).
На вид розділового знака (карточки з позначками |,|, |—|,|:||),— враховуючи смислові відношення між частинами безсполучникового складного речення, місце узагальнюючих слів по відношенню до однорідних членів речення тощо.
З вивченням пунктуації може бути пов'язано і написання переказів і творів. Так, у процесі мовного розбору, призначеного для переказування тексту, звертається увага й на застосування у ньому опрацьованих пунктуаційних правил. Теми творів-мініатюр можна підібрати так, щоб у них потрібні були компоненти, які вимагають пунктуаційного оформлення (напр., обладнання шкільної майстерні — для використання однорідних членів речення, лист до школяра з іншої країни — для вживання звертань, роздум «Кого можна назвати справжнім другом» — для використання складних речень).
Творчі роботи можуть бути ускладнені граматичними завданнями — вимогою ввести в текст однорідні члени, вставні слова, пряму мову тощо. Найбільш прийнятні такі завдання при написанні творів-мініатюр.
2.3. Робота з пунктуаційними помилками.
Важливою дидактичною проблемою є і робота з пунктуаційними помилками, яка дає змогу бачити, наскільки ефективно засвоюються учнями пунктуаційні правила, що становить для них найбільші труднощі. Кількість пунктуаційних помилок є одним із компонентів оцінки за грамотність. Проте суть не стільки в кількості помилок, скільки у їх характері і причинах. Тому помилки слід не лише виявляти і обліковувати, але й «зважувати».
Як відомо, пунктуаційні помилки бувають чотирьох типів:
1) відсутність потрібних знаків;
2) зайві знаки;
3) вживання не того знака, який потрібний у даному випадку;
4) вживання знака в іншому, ніж потрібно, місці.
До першого типу помилок належать, наприклад, відсутність ком перед сполучником у складносурядному реченні, відсутність однієї або двох ком при ускладнюючих