Реферат на тему:

Визначення фраземи у сучасних етнолінгвістичних студіях

Фразему як термін розглядають в різних лінгвістичних сферах, зокрема у власне фразеології [М.Ф.Алефіренко, Л.Г.Скрипник, М.Т.Демський та ін.], у лінгвокультурології [В.Н.Телія, Б.А.Ларін], в етнолінгвістиці [Е.М.Солодухо, Н.А.Ворокова].

Мовознавці по-різному дають визначення фраземи.

Досліджуючи власне фразеологію, М.Ф.Алефіренко, наприклад, під фраземою розуміє „аналітичний за формою, але семантично цілісний і синтаксично неподільний мовний знак, який своїм виникненням і функціонуванням зобов’язаний комбінаторній взаємодії значень лексичних і граматичних компонентів свого вільносинтаксичного генотипу” [1:12].

Український фразеолог М.Т.Демський розглядає фразему як словосполучення, яке „за своєю номінативною функцією в багатьох мовах збігається зі словом, оскільки і лексема, і фразема виражають певне поняття і позначають предмети, ознаки, дії” [2: 5-6]. Головна різниця між лексемою і фраземою, на думку лінгвіста, полягає в структурі цих одиниць. Якщо лексема – це цільнооформлена одиниця, значення якої детермінується значенням її морфологічних компонентів, то фразема – нарізнооформлена одиниця, що складається з двох чи більше окремих лексем [2: 5-6].

Питанням дослідження фраземи займалась і Н.Я.Стрілець, яка вважає, що „фразема – це непредикативна двовершинна фразеологічна одиниця, що складається як мінімум з двох самостійних слів і яка в семантичному плані може мати односторонню (фразеологічні єдності) або двосторонню (фразеологічні зрощення або ідіоми) смислову залежність” [3: 27]. Вона подала авторську структурно-семантичну класифікацію фразем, де двовершинні непредикативні одиниці (фраземи) поділяються семантично на одиниці з односторонньою смисловою залежністю та ідіоми (одиниці з двосторонньою смисловою залежністю) [3: 27].

Однією з найактуальніших тенденцій сучасної лінгвістики є вивчення мовних явищ у їх взаємозв’язку з людським фактором. Тому в рамках фразеології відбувається інтенсивний розвиток лінгвокультурології та етнолінгвістики.

Обидва ці напрямки (лінгвокультурологія й етнолінгвістика) прагнуть розкрити схожості та розбіжності проникнення „мови” культури у форми презентації фраземами культурно значимої інформації.

Лінгвокультурологія розглядає фраземи як складові елементи фразеологічної картини світу, їх здатність відображати сучасну культурну самосвідомість народу. Як правило, фраземи виражають загальні вірування, переконання носіїв мови. „Система образів, закріплених у фразеологічному складі мови, виступає своєрідною „нішею” для кумуляції світобачення і, так чи інакше, зв’язана з матеріальною, соціальною чи духовною культурою даної мовної спільноти, а тому може свідчити про національно-культурний досвід і традиції. ... Фраземи, які відображають типові уявлення, можуть виконувати роль еталонів, стереотипів культурно-національного світобачення чи вказувати на їх символічний характер і в цій якості виступають як мовні експонати культурних знаків” [4:214-237].

Такої ж думки дотримується і відомий російський мовознавець Б.А.Ларін. Він вважає, що фразеологічний рівень мови найбільш яскраво виявляє специфіку мовної картини світу і підтверджує факт взаємовпливу мови і культури. Особливо рельєфно ця мовна сторона вимальовується при лінгвокультурологічному аналізі фразем. „Фразеологізми будь-якої мови передають риси національного характеру, способу життя, суспільний устрій народу, його культуру, світосприйняття, вони відображають ідеологію епохи, як світло ранку відбивається в краплі роси” [5: 164].

Фразема досліджується і в етнолінгвістиці. Оскільки в основі світосприйняття кожного народу лежить своя система предметних значень, соціальних стереотипів, когнітивних схем, свідомість людини завжди етнічно обумовлена [6:74]. Етнокультурні асоціації, етнічно марковані оцінки й емоційні реакції, еталони й стереотипи поведінки носія етнічної свідомості в більшій чи меншій мірі здатні впливати на культурну конотацію фраземного знака.

Етнолінгвістична орієнтація у вивченні фразеології спрямована, головним чином, на „історично-реконструктивний план виявлення культурних пластів в формуванні фразеології” [7: 217].

До складу фразем часто входять слова, які відображають національну специфіку. Внутрішня форма фразеологізмів також несе етнологічну інформацію.

Кожна фразема, на думку Н.У.Ворокової, має свій прототип, тобто вільне словосполучення, яке лягло в основу цієї фраземи. В прототипах описані відповідні ситуації, які відображають різні сторони життя народу. Отже, у фразеології відображається безпосередня мовна дійсність через призму національного складу мислення. А тому національно-культурну специфіку слід шукати саме у фраземах [8: 79].

Аналізуючи фраземи з точки зору їх внутрішніх форм, можна визначити особливості відображення в ідіоматиці етнокультурних пріоритетів, звичаїв, прихованих психологічних, моральних установок культурної спільноти. Досліджуючи внутрішні форми фразем будь-якої мови, мимовільно потрапляєш в духовний світ народу і в народну міфологію. Цікаво, що фразеологія передається з покоління в покоління без змін, чого не можна сказати ні про який інший рівень мови. Дійсно, фраземи – це „код культури”: часто в ньому зашифрований цілий сюжет. Разом з тим фразема компактна, економна [7: 224].

Досліджуючи взаємозв’язок фразем і культурно-етнографічних факторів, Є.В.Брисіна використовує термін етнофраземіка як розділ мовознавства, „що є самостійною гілкою етнолінгвістики, яка досліджує семантичні, експресивно-стилістичні властивості фраземних знаків, особливості їх творення і вживання в тісному зв’язку з етнічною історією і культурою народу – носія мови” [9: 143]. Фразеологічні одиниці й інші стійкі словосполучення, які відображають етнічну специфіку світосприйняття того чи іншого народу, мають в мовознавстві різні назви: Н.І.Толстой називає їх „сакральною народною фразеологією”, В.М.Мокієнко – „ідіоматикою, яка законсервувала культурологічні релікти”, В.А.Маслова – „фразеологізмами-міфологемами”. Майже кожна з назв вказує на внутрішній зміст такого роду фразем. В своїй праці Є.В. Брисіна використовує термін етнофразема, „який в сукупному вигляді вказує на ідіоетнічну специфіку фразеологічної одиниці”. До етнофразем вона відносить як немотивовану чи частково мотивовану на синхронному рівні обрядову й необрядову фразеологію, так і повністю мотивовані вирази, зв’язані з традиціями, звичаями, історичними фактами й культурою [9:146].

За останні роки зґявилася велика кількість публікацій з проблем фразеології [Літвінова М.М., Плетньова О.Л., Мілєва І.В., Григоренко Т.В.], існує чимало суперечливих поглядів та термінологічних і поняттєвих розбіжностей, а в багатьох авторів спостерігається різний підхід