2.Правило протиставлення. Наголошуються слова, що протиставляються. Перше – вимовляється з підвищенням тону, друге – із зниженням. ( Сонце світить, та не гріє).

3.Правило порівняння. Наголос падає на той предмет, з яким порівнюється те, про що йде мова.

Чом твої устонька – тиха молитва,

А твоє серденько гостре – як бритва.

4.Правило переліку – логічним наголосом виділяються усі слова, що перелічуються.

3.Темп мовлення.

Важливим засобом логічної виразності є зміна темпу.

Темп (tempus – час) – ми розуміємо як швидкість, певний рух. У мовленні – це швидкість, яка вимірюється кількістю виголошених за секунду складів.

Темп уповільнюється або пришвидшується за рахунок видовження чи пришвидшення вимови.

Темп обумовлюється жанром твору, його змістом.

Наприклад, епічні твори, зокрема народні думи читаються у повільному темпі. Драматичні поеми з їх напруженістю дії читаються швидше.

Конкретних правил вибору темпу немає, все залежить від характеру фраз, тексту.

Існують тільки певні загальні рекомендації:

а) швидше читаються висловлювання, що передають радість, схвилювання, напруженість, швидку зміну подій.

„Ранок у лісі”. Початок – темп повільний, дуга частина – прискорений.

б) Вставні слова, речення.

Там батько, плачучи з дітьми

(а ми малі були і голі)

Не витерпів лихої долі –

Умер на панщині.

Повільніше читається, усе, що пов’язане із смутком, журбою, журливістю, з повільною зміною подій у часі. (Минають дні ...).

Позначення на письмі.

На полях сторінки напроти рядків, записуємо: „швидше”, „повільніше”, „помірковано”. Самі фрази, що підлягають зміні темпу, виділяють значками ? початок фрази, кінець фрази ?. Якщо зміни темпу стосуються тільки окремих слів, то використовуються підрядкові знаки: сповільнення, прискорення.

Принципи системи К.Станіславського.

Теоретичною основою курсу виразного читання є класична система К.Станіславського. Існують різні погляди щодо застосування творчої спадщини Станіславського в теорії та практиці виразного читання. Варто зазначити, що у самого режисера термін система стосовно його теорій викликав заперечення. „Ніякої „моєї” системи і „твоєї” системи не існує. Є одна система – органічна творча природа. Іншої системи немає”.

(Історія опанування спадщини видатного режисера).

Ставлення до спадщини видатного режисера було діаметрально протилежним. Її то абсолютно заперечували, то, навпаки, вважали основою виконавської майстерності.

Терміни Станіславського: словесна дія, підтекст, наскрізна дія, творче завдання, надзавдання.

Принципи системи Станіславського.

1.Принцип щирості переживань. Читець(учень) має щиро і безпосередньо відтворювати почуття, переживання автора, героя.

Для цього учень повинен проникнутися цими почуттями. Для цього вчитель має створити таку атмосферу, яка б дала змогу учням відчути автора. Тобто учитель має:

а) сам добре виконати текст;

б) переконливо і цікаво розповісти про поета і обставини написання твору;

в) викликати учнів на жвавий аналіз, - обмін думками з приводу прочитаного. Все це має розбудити дитячу уяву, яка і породить відповідні почуття.

2.Використання творчої уяви дітей, так званих манків, за допомогою яких можна викликати („виманити”) почуття, „що ховається в тайниках душі”.

3.Вміння володіти собою. Часто публіка (клас) викликає переляк, конфуз, соромливість. Необхідно створити на заняттях атмосферу невимушеності, доброзичливості, дружби, щирості.

4.Відкидання шаблонів, заперечення рецептури, яка б забезпечила успіх. Натхнення не можна сфабрикувати. „Система” цього не робить, вона лише готує для нього сприятливий ґрунт.

5.Заперечення фальшивості, кривляння.

„Словесна дія”. Дія, активність є головним у творі і в мистецтві актора. Звертаючись до колег і учнів він вимагав перетворювати слова в дію „Словесна дія” є невід’ємним компонентом професійної діяльності вчителя.

„Підтекст” – це основа пошуків правильної інтонації згідно до задумів автора.

ЛІТЕРАТУРА: 

1.     Буяльський Б.А. Поезія усного слова. – К., 1990.

2.     Капська А.Й. Виразне читання на уроках літератури. – К.,1980. – С.22-35.

3.     Олійник Г.А. Виразне читання. – К., 1995.

4.     Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М., 1979.

5.     Симонов В.П. Метод Станиславского. – М., 1962.

6.     Станіславський К.С. Робота актора над собою. – К.,1953.