Отже, українські голосні, зазнаючи дуже помітної редукції, вимовляються чітко й виразно в усіх позиціях, зберігаючи свою основну якість. Так, М.Ф.Наконечний підкреслював, що ненаголошені голосні в українській літературній мові, "як правило, різко, гостро не різняться своєю вимовою від наголошених: усі складові голосні... в усіх позиціях нормально є звуками повного творення, що зберігають голос, повнозвучну вимову, а також (за нечисленними, порівняно, винятками) й свою якість і в ненаголошених складах (різке скорочення, ослаблення, "напівглуха" вимова їх - рідке й нетипове для української мови явище)"[14].

Власне милозвучність (приємне звучання) забезпечує також вокальна гармонія (або гармонійна асиміляція, або дистантна асиміляція, або гармонія голосних). Це особливий вид регресивної асиміляції голосних у суміжних складах, який полягає в тому, що попередній голосний більше чи менше уподібнюється до наступного голосного. Гармонійна асиміляція властива передусім ненаголошеним голосним е, и, о. Так, ненаголошений е перед наступним складом з голосним високого підняття і, и або у більше наближається до й, ніж у позиції перед обниженими голосними. У свою чергу, ненаголошений и перед голосними нижчого творення, особливо перед а, е, - більше наближається до е. Ненаголошений о перед складом з наголошеним у також набуває відтінку у. Гармонійна асиміляція тісно переплітається з редукцією голосних (хоч вона й слабо виражена), накладаючись на неї й посилюючи її або послаблюючи, коли напрям дії обох явищ виявляється протилежним. Вокальна гармонія голосних робить переходи між звуками більш плавними. Вказівки про вплив дистантної асиміляції голосних в українській мові знаходимо у О.Брока, О.Синявського, М.Наконечного, М. Жовтобрюха та інших. Детально про це явище див. у праці Н. Тоцької[15].

Рівномірний розподіл вокальної енергії в українській мові тісно пов'язаний з неконцентрованим словесним наголосом, що виявляється в помірно розподіленому (через 1-2 склади) посиленні й послабленні звуків. Це формує характерну для української мови акцентно-ритмічну структуру слова, яка (для 5-складового слова з наголосом на середньому складі) передається так званою формулою В.О. Богородицького - 1 - 3/4 - 2 - 3/4 - 1 1/4, побудованою на основі загального сприйняття співвідношення наголошеного й ненаголошеного складів, але акустичне в основі такого розподілу лежить тривалість голосних.

Для наочної ілюстрації специфіки української мови наведемо формулу акцентно-ритмічної структури російського слова - О.О.Потебні: 1-2-3-1-1, з якої видно, що ритмічна структура російського слова характеризується значним посиленням наголошеного складу порівняно з ненаголошеними і тим самим сприяє його різкому виділенню, а в переднаголошених складах сила наголошення виразно зростає в напрямку наголошеного складу.

Значне ослаблення (і скорочення) всіх наголошених складів, крім першого переднаголошеного, якраз і створює умови для розвитку сильної редукції (утворення звуків типу ъ, ь), характерної для російської вимовної норми на відміну від української, яка, навпаки, характеризується відсутністю яскраво вираженої редукції голосних.

Плавність українського мовлення виявляється і в зіставленні з англійською мовою. Саме до такого висновку приходить О.Ф.Пилипенко, дослідивши питальну інтонацію англійської мови порівняно з українською: "...в основному рівний розподіл часу звучання між голосним наголошеним та сусідніми складами, а також - менш різкі частотні інтервали пояснюються характерною для української мови більшою плавністю мовлення порівняно з англійською".

Показана вище ритмічна структура українського слова зближує його з ритмом музичним, пісенним і природно пояснює, чому українська мова сприймається як особливо музикальна. Більше того, цей факт веде нас до розуміння прихованого зв'язку між мовленням і музикою в широкому плані.

Нарешті, українське мовлення характеризується широким мелодичним діапазоном із своєрідною, зосередженою на кінцевому (особливо відкритому) складі та на посилених, що регулярно чергуються з непосиленими (див. наведену вище формулу В.О.Богородицького), складах наспівною мелодикою, із своєрідними перепадами висоти тону. Щоправда, українська мелодика в плані її суто національного музикального характеру досі ще не досліджена точними методами. Наші висновки базуються на слухових спостереженнях та випливають із практичної роботи у вузі над постановкою української вимови (у іноземців) та її корекцією (у носіїв).

За свідченням музикознавців, саме в мовній мелодиці, що накладається на специфічну вимову звуків (передусім голосних), закладено основу національного співу: природно поставлена вимова, супроводжувана оригінальною мелодикою, сприяє глибокому, розлогому, вільному, спрямованому в далечінь звучанню. Отже, "секрет" музикальності української вимови слід шукати у її зв'язку з українською піснею. А сама пісня, неперевершена, чудова, вийшла з мови. Власне, українські пісні такі мелодійні і звучні тому, що в основі їх лежить така сама мова.

Ми розглянули ряд чисто лінгвістичних і акустичних параметрів, що характеризують звучання української мови. Вони апріорно є ніби об'єктивним ґрунтом, основою формування естетичних вражень. Поки що ми не знаємо, які з цих параметрів є визначальними, скільки їх треба і в якому вираженні, щоб мова сприймалася як милозвучна. Тут привертає до себе увагу той факт, що серед європейських мов об'єктивно найбільш вокалічною є фінська (51 %), а не італійська (48%), хоч враження музикальності справляє друга, а не перша. Слід думати, що лише комплекс показників різного рівня, причому в певному, не відомому поки що для нас, співвідношенні здатний забезпечити те, що ми сприймаємо позитивно і вважаємо красивим. Поки що не можна, беручи за основу якусь одну ознаку, поділити мови на милозвучні й немилозвучні.

Другий аспект - найскладніший. Милозвучність (як і немилозвучність)