оцінюється нами спонтанно, як будь-який витвір мистецтва: музичний, образотворчий, суто природний (явища природи) і т.п. І тут на перший план виступає загальна естетична оцінка, подобається - не подобається, гарно - негарно. Тобто мова сприймається і як явище естетичне. Чим менше зрозуміла для нас мова з погляду змісту, тим більше на перший план виступає емоційна її оцінка, не вимірювана об'єктивними методами.
Є підстави вважати, що носії кожної окремої мови, яку витворив народ відповідно до своїх ідеалів, природно, вважають свою мову гарною, милозвучною. Говорячи словами М.Михайлова, "Мова - витвір народу, і кожен народ створив собі мову, відповідну не тільки його рівню й способу його мислення, але й естетичним ідеалам". У такому разі мають рацію ті, хто вважає, що всі мови красиві (не багаті, а красиві своїм звучанням!), некрасивих мов у світі немає.
Разом з тим у деяких мовах, що порівнюються на основі спонтанного слухового сприйняття (а не на основі наукового аналізу окремих параметрів), з погляду іномовців або фахівців, наділених здатністю давати естетичні оцінки звучання відповідно до свого розуміння прекрасного, - виділяють мови більш і менш красиві (милозвучні), так само, як ми розрізняємо, наприклад, твори більш і менш талановитих композиторів, кращі й гірші пісні, окремі музичні твори тощо.
Без спеціальних досліджень важко стверджувати, чи є загальнолюдське розуміння милозвучності мови, хоч практика засвідчує наявність такого критерію для групи, наприклад, європейських мов (пор., наприклад, визнання італійської мови найкрасивішою), або азіатських, або африканських. Можливо, серед них є ще якісь вужчі (або ширші) регіональні уподобання, але це, повторюємо, вимагає достовірних статистичних даних.
Очевидно, зважаючи на невеликий мовний матеріал, залучений до спостережень (фактично дві мови - українська та російська), деякі наші висновки видаватимуться певною мірою апріорними, але вони можуть започатковувати ґрунтовні дослідження милозвучності різних мов, виконані з використанням експериментально-фонетичних, психолінгвістичних та статистичних методів дослідження.
Список використаної літератури і примітки
1. Самійленко В. Твори : У 2 т. - К., 1958. - Т. 2. - С. 365.
2. Ганич І.Д., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів - К., 1985. - С. 127.
3. Там само. - С. 127-128.
4. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. - М., 1969. - С. 522.
5. Розенталь Д.Е., Теленкова М.А. Словарь-справочник лингвистических терминов. - М., 1976. - С.533.
6. Михайлов М.М. О благозвучности русской речи // Русская речь. - 1988. - № 2. - С. 51.
7. Ветвицкий В.Г. Занимательное языкознание (Фонетика, имя существительное) - М., Л., 1966. - С. 19.
8. Самійленко В. Зазнач, праця. - С. 366.
9. Там само. - С. 367.
10. Там само. - С. 365-366.
11. Михайлов М.М. Указ. раб. - С. 52.
12. Гогичадзе Г.Д. О некоторых вокально-методических принципах в связи с фонетическими особенностями грузинского языка. - Тбилиси, 1956. - С. 16.
13. Михайлов М.М. Указ. раб. - С. 52.
14. Наконечний М. Орфоепічні норми та їх значення // Укр. мова в школі. - 1958. - № 1. - С. 5.
15. Тоцька Н.І. Засоби милозвучності української мови // Українське мовознавство. – К., 2000. – Вип. 22. – С. 3.