А Д.Швейцер в плані змісту "мовних висловлювань" розрізняє, денотативне, сигніфікативне, синтаксичне, конотативне та прагматичне значення. При цьому, хоча мова йде про зміст висловлювання, різниця між різними типами значень виявляється у співставленні різних типів слів. Так, конотативне значення ілюструється протиставленням висловлювань

She looks beautiful

She looks gorgerous

She looks like million dollars

Тут конотативне значення виявляється в прагматичних значеннях, в якості яких приводяться особливості сприйняття назв, добре відомих лише в даному мовному середовищі (Newsweek – журнал). В ряді праць прагматичний аспект знаків отримує ще ширше тлумачення. Так, А.Нойберт вважає, що "... прагматика включає в себе всю стилістику, бо вона розглядає всі проблеми пов’язані з вибором формативів мовця..., а також прагматика оригіналу базується на його граматиці та семантиці, а, з другого боку, вона може бути притаманна всьому мовленню вцілому, навіть незалежно від його змісту, тому що прагматичну мету може мати не зміст, а сам факт мовлення" [11,C.103].

Все набагато складніше з прагматичним аспектом зв’язного тексту, тобто відношенням між мовленням та учасниками комунікації. Ці відношення визначаються не лише прагматичним значенням знаків, які входять у висловлювання, а також фактичною стороною інформації, соціальним статусом і психологічними особливостями комунікантів. При цьому виникає питання, які аспекти прагматики мають відтворюватись при перекладі. Г.Єгер виділяє чотири прагматичних аспекти тексту, пов’язаних з вибором мовних засобів в процесі комунікації, визначаючи їх таким чином: "Перший аспект полягає в самому рішенні створити текст у вигляді судження, питання, спонукання чи побажання... Другий аспект визначається вибором змісту тексту з урахуванням середовища та характеру комунікантів... Третій прагматичний аспект пов’язаний з способом мовного відтворення, тобто вибором мови, на якій будується текст... Четвертий тип визначається відбором конкретних мовних засобів, які володіють власними внутрішньолінгвістичними значеннями, які входять в план їх змісту" [11,C.105].

Часто в зв’язку із здійсненням міжмовної комунікації виникають прагматичні проблеми іншого типу, які мають вже екстралінгвістичний характер, бо мова йде про прагматику саме акту перекладу. І тому в даному випадку термін "прагматика" отримує значення "практична мета" або "практичне завдання" якоїсь діяльності.

Передумовою розгляду перекладу в такому плані є своєрідний подвійний характер перекладу як виду мовної діяльності, коли переклад виявляє подвійну прагматичну зорієнтованість: "... з одного боку переклад здійснюється в межах міжмовної комунікації, а тому орієнтується на оригінал... і його прагматичне завдання полягає у забезпеченні максимальної близькості між оригіналом та перекладом, з другого боку переклад це акт мови, прагматично зорієтований на конкретну особу та на середовище". [11,C.107]. Саме тому перекладач може переслідувати мету, яка буває незалежною від прагматичного завдання перекладу, що може не впливати на процес на результати перекладу.

Щодо мети перекладу, то Г.Георгі вказує на різні методи класифікації мети перекладу, серед яких: 1) знак – ті, що застосовують знак; 2) по змісту: політична, соціальна, етична, моральна, естетична, економічна; 3) по джерелу: індивідуальна, групова, класова, національна; 4) по часу: близька, віддалена; 5) по якості та кількості: своєчасна, суспільно-необхідна"[11,C.109]. Хоча тут можна не погодитися з необхідністю такої детальної класифікації мети перекладу, бо мета перекладу існує поза межами лінгвістики, а підвиди можна визначати до безмежності. Але наявність такої категорії є безсумнівною, так само як її вплив на процес перекладу і на результат. В ряді випадків мета перекладу виступає в ролі "прагматичного надзавдання", що визначає і оцінку результатів процесу перекладу. Дуже часто ці результати оцінюються не тільки згідно відповідності оригіналу, скільки по тому, чи текст відповідає тим завданням, для рішення яких здійснювався переклад. Для визначення ступеня цієї відповідності Комісаров В.Н. запропонував термін "прагматична цінність" тексту перекладу, наполягаючи на тому, що "... на основі прагматичної цінності перекладу в деяких випадках можливо визнати адекватними той переклад, який не відповідає оригіналу [11,C.111]."

Таким чином, реальна прагматика перекладу включає в себе і проблему відношення перекладача до своєї діяльності, його наміри, які він здійснює в процесі перекладу. При цьому виявляється подвійність акту перекладу, внаслідок чого, разом із орієнтацією на оригінал, перекладач може ставити перед собою мету, яка не має нічого спільного з тими завданнями, які ставилися в процесі створення оригіналу.

Перекладач може ставити мету пропагандистського, просвітницького і т.п. характеру, він може застосовувати свій переклад до особливих умов сприйняття чи до особливої групи, а також може намагатися пов’язати своє відношення до автора чи до змісту оригіналу. Щоб досягти поставленої мети, перекладач може спростити, скоротити чи змінити дану інформацію, свідомо відмовляючись від максимальної еквівалентності.

Використання міжмовної комунікації в таких цілях лежить поза межами проблеми лінгвістики перекладу. Однак, хоча такі факти мають позалінгвістичний характер, їх слід враховувати при лінгвістичному аналізі перекладу, щоб обмежити їх вплив на еквівалентність перекладу прагматичних оцінок спільних для всіх мовців, які мають певне мовне вираження.

У зв’язку з цим підходом виникає найбільша кількість проблем. В цьому випадку висувається концепція, згідно з якою під прагматикою тексту слід розуміти його комунікативний ефект, тобто вплив тексту на Рецептора, або реакція на зміст тексту. При цьому виникає необхідність прагматичної адаптації перекладу, щоб він