вокальність – невокальність;

консонантність – неконсонантність;

компактність (наявність у спектрі центральної ділянки більшої концентрації енергії) – дифузність (менша концентрація енергії);

напруженість – ненапруженість;

дзвінкість – глухість;

назальність (носовий характер) – неназальність(ротовий характер);

перервність – неперервність;

різкість – нерізкість;

глоталізованість – неглоталізованість;

низька тональність – висока тональність;

бемольність – небемольність;

дієзність – недієзністть.

За допомогою цих 12 пар диференційних ознак можна описати систему фонем будь-якої мови. Треба зауважити, що мови використовують не всі ознаки (у наведених 12 пар ознак можна утворити 4096 різних фонем).для опису фонем української мови достатньо 9 ознак: вокальність, консонантність, дифузність, низькість, бемольність, дієзність, перервність, різкість, дзвінкість.

Мовні зміни не відбуваються спонтанно, довільно. Вони завжди мають якусь причину. Розрізняють зовнішні і внутрішні причини мовного розвитку. Зовнішні чинники розвитку зумовлені різними суспільними чинниками. Розвиток матеріальних і духовних к-ри, продуктивних сил, науки, техніки є одним із потужніших чинників розвитку мови. Другою важливою причиною є контактування мов. Вони відбуваються, коли відбувається загарбання території поневолення населення етносу, коли на одній території мирно співіснує різномовне населення, коли різномовне населення живе на сусідніх територіях, коли населення вступає в різноманітні (економічні, культурні) стосунки з населенням іншої країни. Контактування мов може зумовити: 1) запозичення лексики й фразеології (momento mori, дисплей, шоп); 2) засвоєння артикуляційних особливостей іншої мови; 3) зміну наголосу; 4) зміну у граматичній будові мови (широке вживання запозичених префік-слів а-,анти-, інтер).

Внутрішні причини мовних змін закладені у мові. Ці зміни досить важко простежити. Вони зумовлені необхідністю поліпшення мовного організму, якій ніколи не буває ідеальним, внутрішні суперечності і пристосування мовного механізму до фізіологічних особливостей людського організму. Внутрішні причини виявляють такі тенденції:

Тенденції до економії мовних засобів і зусиль мовців. Вона простежується на всіх рівнях мови. Із обмеженої кількості фонем будується необмежена кількість слів, максимально використовуючи мовні форми.

Тенденція до вираження різних значень різними формами. Ця тенденція – є протилежною попередній – економії мовних засобів. Так в українській є амонімічна пара лічити (рахувати ) та лічити (вживати заходи до припинення якогось захворювання).

Тенденція до абстрагування складності мовних одиниць (використання коротких слів).Конкретні мовні одиниці стають абстрактними.

Крім того, існують ще позамовні чинники: розвиток людського суспільства і його матеріального і духовного к-рго, розвиток продуктивних сил, науки і техніки.

Функціонування і розвиток мови.

Люди давно зрозуміли, що мова, якою вони користуються, постійно перебуває в русі, змінюється. Мова є засобом спілкування людей. Користування мовою і є її функціонуванням. Як тількі мова перестає функціонувати, вона стає мертвою. Функціонування мови – це форма її існування й діяльності. Мова не може функціонувати інакше, як у процесі функціонування. Всі мови, які сьогодні не функціонують, але відомі науці (нд. латинська, старослов’янська, хетська) функціонували раніше. Але мова, функціонуючи, розвивається і відозмінюється. Суспільство, яке користується мовою, постійно відчуває нові потреби в мовному вираженні своєї діяльності. Так, функціонування найтісніше пов’язане з розвитком мови. Мова не народжується раптово, а створюється поступово протягом багатьох сторіч, вона є наслідком своєрідного розвитку в різні періоди. Функціонуючи, мова водночас розвивається, в ній відбуваються зміни, причому змінюються не лише елементи мови та їхні структурні відношення й функції, а й самі правила функціонування. Розвиток мови можливий завдяки тому, що мова ніколи не є завершеною,закритою темою. Вона завжди змінюється відповідно до змінних потреб спілкування. Не можна вважати будь-які зміни в мові свідченням її розвитку. Розвиток мови передбачає її збагачення новими лексичними і граматичними елементами. Однак людина за своє життя не помічає змін у мові. Очевидно, тим можна пояснити факт, що вчені дійшли висновку про змінність мови аж у ХІХ ст. як підкреслював В. Гумбальдт, а пізніше О. О. Потебня та Г. Пауль, мова є діяльністю і продуктом цієї діяльності. Якщо б мова змінювалась швидко і в усіх ділянках одночасно, вона б стала комунікативно непридатною. Стійкість мови необхідна для того, щоб вона була зрозумілою мовцем, зберігала і передавала досвід попередніх поколінь, а змінність – щоб фіксувати і познгачати нові явища зовнішнього і внутрішнього світу людини, тобто виражати нові думки. Переважна більшість мовних змін починається з варіювання. У мові на кожному історичному етапі поряд зі старими елементами існують їх нові варіанти. Нові варіанти конкурують зі старими і з часом замінюють їх. Розвиток, як правило, починається з індивідуального новотвору, який потім стає теріторіальним або стилістичним варіантом. Цей варіант з часом може витіснити основний – індивідуальна зміна перетворюється на соціальний факт. Не всі новотвори стають соціальним фактом, тобто входять до мови, а лише ті, що відповідають потребам суспільства.