Ще ціла низка фундаментальних філософських ідей була плідно використано Уеллсом, у подальшому вони не менш плідно функціонували в інших його творах. Це, передовсім, ідея неперервного розвитку світу, детерміновості майбутнього сьогоденням. Уеллс немовби передбачив різноманітні наукові відкриття: транспланта-цію органічних тканин, генну інженерію («Людина-неви-димка», «Острів доктора Моро»), відкриття радіоактив-ності («Визволений світ»), космічні польоти і контакти з космічними прибульцями («Війна світів»). Водночас, не можна не відзначити, що мало не всі фантастичні припу-щення в творах Уеллса, є немовби зреалізованою мрією людства, втіленою у фольклорі (килим-літак, шапка-не-видимка...). Але на відміну від фольклорних творів, де фантастичне так само переконлива, як і сама реальність, Уеллс докладно і глибоко науково обґрунтовує свої при-пущення, що і складає тканину усіх науково-фантастич-них творів.

Справжнім осередком наукової фантастики став англомовний світ. І це цілком закономірно, бо саме тут пере-важно визрівали і здійснювалися науково-технічні рево-люції, що відбулися у XX ст. в західній цивілізації.

В англомовній літературі зросла ціла плеяда майстрів науково-фантастичного жанру: О.Стейплдон, А.Кларк, Р.Хаянлайн, Р.Шеклі, А.Азімов, Р.Бредбері, К.Воннегут, Д. Адамс та багато інших, а космічні подорожі та катаст-рофи, пригоди роботів стали вже для читача такими ж узвичаєними, як і земне буденне існування.

У сучасному капіталістичному світі видання фантастичних книжок, кіно- та телефантастиуа перетворились на галузь індустрії. В США та Англії фантастику викладають у більшості університетів та коледжів.

Провідна ідея цього напряму — наука як знаряддя перебудови світу, відтворення «реальної нереальності», тобто такого, що ще не існує, але, згідно відкритих уже законів, цілком може існувати.

Слід зазначати, що і сама фантастика як жанр прохо-дить різні стадії розвитку, і письменники-фантасти про-довжують вдосконалювати власну майстерність, поглиб-лювати психологізацію. Ускладнюється також саме поняття науковості, адже не лише фізичні або хімічні еле-менти є предметом дослідження, а й сам розум, сама людина постає суб'єктом і об'єктом науки.

Щодо наступного етапу розвитку фантастики, то його доцільніше було б пов'язувати не з науковим, а так званим «кла-сичним» відгалуженням, котре бере свої початки від міфів, казок і легенд, трансформуючись у те, що прийнято нази-вати «фентезі»(fantasy), і під назвою чого у західному світі розуміють як, щось казкове. Взагалі, розчленування понять „science fiction” і „fantasy” досить умовне, Жюль Верн назвав би свої романи – „науковими” а Уеллс – „фантастичними”. Вираз, що об’єднує обидва поняття – „науково-фантастичне оповідання”. Вперше термін ”science fiction” тобто „наукова вигадка” в зарубіжній літературі з’являється 1926 року, запроваджений письменником Х.Гернсбеком. Генези цього терміну ведуть від англійсь-кого „fancy” — надзвичайно вишукана або ілюзорна уява. І якщо вектор наукової фантастики — майбутнє, то фентезі немовби занурює людину в світ минулого. Ім'я ан-глійського філолога-медієвіста і талановитого письменника Дж.Р.Толкіна, автора ”Володаря перснів” (1955) – перше в низці майстрів фентезі. Він створює власний світ, населений чародіями, ельфами, гоббітами, орками, і їхній міфологічний час, і їх міфологічний простір відтворено так відчутно, зримо, що багато молодих людей воліють вважати себе частиною цього уявного світу, створюючи товариства толкіністів. Знавець фольклору та міфології, Толкін творчо та надзвичайно плідно використовує власні знання. Та найплідніше функціонує в його творах сам принцип міфотворчості, за яким наукове і чуттєве, раціо-нальне і естетичне поєднуються нерозривно. Створений автором світ виглядає цілковито органічним, природним, водночас і вимріяним і земним. Проте «Володар перснів» — це не казка, а філософський, написаний людиною XX ст., і розрахований на менталітет сучасника твір.

Близькою до Толкіна є творчість Урсули Ле Гуїн, Тома Андерса, Роджера Желязни. Останній залучає до західної культури елементи східної філософії, фольклору, літера-тури. Тобто, у фантастиці функції науки починає виконува-ти культура, задіяні її здобутки, знаки, одиниці (семи), що й самі по собі вже несуть вагоме естетичне наванта-ження і узагальнення, моделюючи власні витвори згідно її законів.

Звичайно, наукова фантастика і фентезі не обмежу-ються теренами англомовного регіону. Так, відомий польський письменник-фантаст і теоретик жанру Станіс-лав Лем є одним з найпопулярніших майстрів жанру, який поширюються також у Німеччині, Італії, Аргентині, Чехії, Росії, Україні, в Скандинавських країнах, де останні роки регулярно відбуваються фестивалі прихильників фантастики.

Наукова фантастика – жанр, що постійно викликає зацікавлення у читача але, й водночас, є надзвичайно важким для перекладу.

Причиною недостатньо якісного перекладу може бути те, що за цю справу беруться починаючі перекладачі, а критика не приділяє достатньої уваги перекладній науковій фантастиці. Брак уваги призводить до пониження критеріїв відбору перекладного тексту. А малохудожні переклади негативно впливають на якість перекладної та вітчизняної наукової фантастики.

Інколи і досвідчені перекладачі ставляться до тексту-оригіналу без належної поваги. Аналіз перекладів таких класиків як А.Азімов, А.Кларк, Р.Бредбері показав, що викривляється жанрова специфіка оригіналів.

Про те, що ця специфіка чітко проявляється на мовному рівні, стверджує теорія сучасної наукової фантастики. Вона розглядає наукову фантастику як унікальне явище зі своєю власною мовою. “Власна мова наукової фантастики” – це гармонія науковості та художності,