ЩО ТАКЕ МОВА?

Мова займає одне з найвищих місць на шкалі національних вартостей.

У.Вайнрайх.

1. Мова належить до так званих вторинних си-стем. Вона існує не сама по собі, а в людському суспільстві, похідним від якого вона є. Водночас мова — один із факторів самоорганізації суспіль-ства і невід'ємна ознака таких спільнот, як рід, плем'я, народність, нація.

2. Мова існує у свідомості членів суспільства, реалізується в процесах мовлення і "консервуєть-ся" в результатах цього мовлення (у сказаному, написаному). Тому доля мови залежить від кож-ного з мовців.

3. З матеріального погляду в мові, що реалізу-ється в мовленні, немає нічого, крім звуків, які комбінуються у слова, речення тощо. За цими комбінаціями окривається величезний світ зна-чень — фонетичних, лексичних, граматичних, сти-лістичних. Саме в них відображені знання наро-ду— носія мови — про світ, його структуру, ставлення людей до нього. "Мова народу — це його дух, і дух народу — це його мова" (В. фон Гум-больдт). У ній акумулюється духовна енергія на-роду. Вона є головною ознакою і символом нації.

4. Через мову ми пізнаємо світ. Наївно вважати, що кожен з нас сприймає світ безпосередньо, "та-ким, як він є". Насправді наше сприйняття світу відбувається крізь призму нашої мови. "Світ про-сіється крізь сито слів" (К.Кравс).

Підкреслимо, що в кожного народу "мовна кар-тина світу" — своя, неповторна. Найпростіший приклад: ми в природі чуємо тільки ті звуки, які є в нашій мові (р-р-р, ш-ш-ш, ку-ку, ку-ку-рі-ку, гав-гав, няв, дзень, хрусь, хляп тощо). В інших на-родів ці звуконаслідування звучать зовсім інакше.

Весь світ ми "розчленовуємо" і "сортуємо" так, як це змушує нас робити структура нашої мови, у якій зафіксовано досвід усіх попередніх поколінь різних епох. Тому зникнення будь-якої мови — це незамінима втрата, яка збіднює людство в цілому.

Мова — засіб самопізнання народу, форма іс-нування надбудови в усіх її виявах. "Мова — дім духу" (М.Гайдеггер).

"Мова є річище, яким дух може котити свої хви-лі з твердою впевністю, що джерела, до яких вони його підводять, ніколи не висохнуть" (В. фон Гумбольдт).

5. Мова — найважливіший засіб спілкування людей, тобто засіб вираження і передавання ду-мок, почуттів, волевиявлень. У цій ролі людська мова має універсальний характер: нею просто пе-редати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами, морським зводом чи дорож-німи знаками, тоді як жоден із цих засобів спіл-кування не може конкурувати у вираженні з мо-вою.

6. Мова — це засіб формування, оформлення та існування думки: без називання нема думання, ос-мислення реальності. "Ми не лише говоримо яко-юсь мовою, ми думаємо, ковзаючи вже прокла-деною колією, на яку ставить нас мовна доля" (Х.Ортега-і-Гассет).

7. Мова — система знаків, матеріальних за сво-єю природою і соціальних за змістом та функці-ями. Кожен елемент мови має свою значимість лише в єдності та взаємозв'язку з іншими еле-ментами. Тому будь-яке насильство над окремим елементом негативно позначається на мові в ці-лому.

8. Мова — явище суспільне. Вона виникає, роз-вивається, живе і функціонує в суспільстві. Між мовою і суспільством існує взаємний зв'язок: не лише загибель суспільства призводить до загибелі мови, але й загибель мови веде до зникнення сус-пільства, що не вберегло свою мову.

Мова — не тільки витвір історії суспільства, але й активний чинник цієї історії: не тільки об'єкт, а й суб'єкт історії.

9. Формою існування мови, свідченням її жит-тєздатності є мовлення, тобто використання цієї мови людьми в комунікативних актах у всіх сфе-рах громадського та особистого життя.

Перестаючи бути засобом спілкування, мова стає мертвою.

10. Головними компонентами мови є фонетика, лексика, граматика.

11. Фонетика — це звуки та елементи, що їх супроводжують: наголос, інтонація. Фонетику мо-ви людина повинна засвоїти на сто відсотків. За-своєння це починається в ранньому віці: мелодику мовлення та деякі інші інтонаційні елементи лю-дина засвоює ще в стані ембріона, звукотворення формується в основному до двох років. Більше то-го: навіть перший крик немовляти має національ-но-мовний характер. Фонетичні навички реалізу-ються автоматично, а тому опанування фонетикою іншої мови чи повернення до рідної вимагає пев-них зусиль.

12. Лексика — це сукупність слів мови. Ця су-купність внутрішньо організована, упорядкована:

слова об'єднуються в класи (частини мови), сло-вотвірні гнізда, стилеві шари, синонімічні ряди, ан-тонімічні пари і т. ін.

Словниковий склад різних мов неоднаковий: найбагатшим він вважається в англійській мові. У нещодавно перевиданому "Великому Оксфордсь-кому словникові" зафіксовано понад 600 тисяч слів. Мови деяких племен у джунглях Амазонії не перевищують двох тисяч слів.

Словниковий склад — найбільш мінливий, не-стійкий компонент мови. Він безпосередньо відо-бражає життя народу і чутливо реагує на будь-які зміни в ньому.

Словниковий склад — найбільш відкрита мовна підсистема, сюди легко проникають слова з інших мов. Саме тут найвиразніше відчувається чужо-мовна експансія, яка призводить до "розмивання" мови. Чужі слова тягнуть за собою чужі звуки, чужі словотвірні елементи, навіть граматичні фор-ми.

Піклування про мову, її захищеність слід почи-нати саме із захисту словника.

Вважається нормальним, коли мовець володіє одним відсотком словника мови. Цього достатньо, щоб вільно розмовляти іноземною мовою. Що стосується рідної мови, то, очевидно, на такій кількості слів зупинятися не слід. Адже, щоб нор-мально учитись навіть у першому класі, дитині не-обхідно знати щонайменше 800 слів.

13. Душею мови, її "алгеброю" є граматика. Во-на найчіткіше виявляє національний характер мо-ви, її своєрідність. Граматика — це ситема правил поєднання слів у мовленні (словосполучення, ре-чення, текст), їх змінюваності, що обумовлена по-требами цього поєднання.

На відміну