Особливістю нашого часу є те, що нарешті після багатьох років поневірянь та утисків українська мова знову зайняла своє достойне місце в усіх сферах життєдіяльності, і, зокрема, у науковій галузі. Як писав колись І. Огієнко, “українська мова здатна бути мовою науки, як і всі інші мови…”.

Національна термінологія як складова частина наукової мови знаходиться на гребені свого третього національного відродження. На запити середньої і вищої освіти впродовж 1990-х років з’явилася низка термінологічних словників, які в тій чи іншій мірі заповнювали прогалину спеціальних назв і понять [8].

Підраховано: близько 90 відсотків нових слів, що з'являються у кожній мові, - це терміни. Сучасна українська термінологія також активно поповнюється новими одиницями - переважно запозиченнями з англійської мови, наприклад: траст, кліринг, маркетинг, демпінг, файл, курсор, байт, інтерфейс, шенон, фортран, плотер, моніторинг, авуар, паритет, індосант, утиліта, жирант, ревальвація тощо. Одним із шляхів засвоєння таких запозичень є поєднання їх з власномовними або давно запозиченими термінами, наприклад: демпінгові ціни, клірингові розрахунки, маркетинговий аналіз, круглий лот, квазі-гроші. Незважаючи на те, що українська мова частково асимілює чужі слова, все одно велика кількість англіцизмів створює загрозу для зрозумілості національної терміносистеми і часто негативно впливає на швидкість навчального процесу. Обвальна кількість запозичень - це найчастіше данина моді. Для чого, скажімо, українській мові потрібні нові терміни дистриб'ютор і дилер, коли на позначення тих самих понять вона має слова база та продавець (або посередник). Так само зайвими є слова ексклюзивний (винятковий), превентивний (попереджувальний, запобіжний), шипінговий (кораблебудівний), калькуляція (обчислення), опція (вибір), прес-реліз (довідка для преси) тощо.

Питання правопису є одним з найактуальніших не лише в термінології, а й в українській культурі взагалі. Тому схвально, що цю проблему не обминули й учасники VІ міжнародної конференції з проблем термінології. Зокрема Л. Полюга у матеріалі “Найновіша редакція українського правопису" зауважив, що завдання нової редакції “надати повнокровне життя тим елементам української мови, які в часи тоталітаризму з політичних міркувань були несправедливо і примусово відтиснені на другий план чи на периферію спілкування або і зовсім заборонені…" , і наголосив коротко на тих змінах, які передбачені в новій редакції.

Висновки

Запозичені власні назви утворюють значну частину лексичного складу сучасних мов. Для того, щоб їх правильно вимовляти, писати, а також відмінювати, необхідне знання відповідних норм та принципів. На відміну від орфографії незапозичених назв, для написання чужомовних власних назв використовуються літери певної національної абетки. Це уможливлює відхилення від загальних орфографічних правил там, де потрібно зберегти та показати системність чужомовного матеріалу. При цьому дуже важливо визначити, до якої міри необхідно дотримуватись правил мови-сприймача і до яких меж можна зважати на особливості мови-джерела.

Питання передачі англійських антропонімів засобами української мови приводять дослідника до більш глибокого вивчення проблем адаптації власних назв. Ця проблема, породжена передусім практикою, все ж таки потребує теоретичних засад.

Основним матеріалом для висновків про фонографічну адаптацію запозичених власних назв є графічна передача звуків мови-джерела в українських текстах. Оскільки український правопис розвивався в напрямку до його фонетизації, це дає підстави говорити в певних випадках про відповідність між окремими графемами і вимовою звуків, що ними позначаються, у словах англійського походження. Проте ряд варіантних написань створює труднощі у визначенні звукових відповідників.
Іноді підшуковування еквівалентних імен у людей – носіїв різних культур – називають перекладом. Так, українське ім'я Іван виявляється "перекладом" англійського John (Джон) і т. ін. Але навряд чи подібні заміни можна назвати перекладом у повному розумінні цього слова, при перекладі чужомовний антропонім замінюється його еквівалентом, який забезпечує однозначність сприйняття. Але тут воно виступає як слово, пов'язане з культурно-історичною традицією одного народу, замінюється словом загального з ним походження, яке в іншій мові, можливо, матиме цілком інакші культурно-історичні асоціації.

Найбільші труднощі при передачі чужомовних антропонімів викликають імена з національними, історико-культурними асоціаціями. Сюди, як правило, включають антропоніми, які є компонентами прислів'їв, приказок, фразеологізмів, а також імена літературних персонажів та реальних

історичних осіб.

Традиція передачі українською мовою чужомовних особових імен, які мають міжнародний характер, повністю ще не встановлена. Наприклад, в перекладах П. Куліша зафіксовано передачу англійського John українським еквівалентом Іван.

Натрапивши в англійському тексті, наприклад, на такі імена, як Alice, Augustus, Benjamin, Christian, перекладач може дотримуватися їх звучання та передавати відповідно як Еліс, Огастес, Бенджамін, Крістіан або ж врахувати в українському іменникові їх відповідники: Аліса, Август, Веніамін, Християн. У перекладній літературі перша тенденція переважає.
Переклад повністю виключено для прізвищ, які ідентифікують особу послідовністю свого фонемного складу. Оскільки прізвища наділені особливою юридичною значимістю, вони покликані служити ідентифікації особи, то в них релевантне звучання, але їх зміни допускаються лише у виняткових випадках.

Як показують дослідження, директивна діяльність у галузі передачі англійських власних назв має прямувати не до породження жорсткої системи звуко-літерних відповідників для української та англійської мови, а до вироблення стрункої, але гнучкої системи уніфікації відтворення. Така система має передбачити природність функціонування назви в сприймаючій мові, включаючи зручність вимови, відмінювання, вживання у фразеології, створення дериватів, а також милозвучність.

На VІ міжнародній конференції з проблем термінології питання англійських запозичень у сучасній українській термінології було в центрі уваги публікацій О. Кочерги та Н. Непийводи "Висловлювальні можливості української мови та втілення їх у термінотворенні". Автори проаналізували низку англо-українських словників і дійшли висновку, що сучасні словники у своїй перекладній частині переважно калькують модель