Внесок українських лікарів у розвиток рідної мови

Світова література багата на письменників-медиків. Люди з близьким психічним складом залучаються до медицини і красного письменства. Об’єднує їх прагнення пізнати життя, природу, людину, її думки, мотиви поведінки і вчинків, аналітичний підхід до їх оцінки, спроба зрозуміти внутрішній світ людини взагалі. Лікарський фах дає письменникові безліч “вдячних” тем для творів, загострює гуманістичне спрямування літературної творчості.

Історична доля України склалась так, що українці протягом сторіч були позбавлені можливості здобувати вищу медичну освіту і ставати на шлях великої літератури.

Але все ж можна назвати ім’я найвідомішого українського лікаря-літератора Степана Руданського – вихідця з Вінничини, який всупереч батьковій волі здобув не духовний сан, а найпопулярніший серед молоді на той час фах лікаря. За допомогою лікарської практики, етнографічної роботи, поетичної творчості він відкрив можливість живого, практичного зв’язку з народом. Писав Степан Руданський у різних жанрах. Є в нього ліричні поезії, співомовки, балади, поеми, пісні. Він не був дилетантом і в перекладацькій діяльності. Руданський перекладав староруський епос (“Олег – князь київський”, “Ігор – князь сіверський”), “Енеїду” Вергілія, “Демон” Лермонтова. Він був і справжнім віртуозом віршування, в пошуках нових форм експериментував на різних зразках народного і класичного віршування.

Лікарями-письменниками, які сприяли розвитку української національної мови, були батько і син – Іван та Юрій Липи.

Іван Липа – відомий лікар, прозаїк і поет, громадський діяч. Він писав оповідання різної тематики. Його перу належать інтимна та громадська лірика, поезія в прозі, численні поетичні переклади.

Юрій Липа успадкував від батька не лише жагучу любов до рідної мови, а й захоплення медициною. Твори його пройняті перлинами духовності з народної скарбниці. Своїми працями з фітотерапії він збагатив і науковий стиль медичної галузі.

Значний внесок у формування української літературної мови зробив лікар, письменник, перекладач, мовознавець, педагог і громадський діяч Модест Левицький. Він відомий як автор оповідань і фейлетонів, низки творів про визвольні змагання (“Gloria victis”, “Людина-звір”, “Чужинець про Петлюру”), а також як засновник культури української мови і лінгвістичної дисципліни.

Із наших сучасників слід виділити Юрія Щербака, громадська діяльність якого зумовлена більше позицією письменника ніж лікаря.

Лікар Ярослав Хмілевський – автор монографій з археології. Великий внесок у розвиток української мови зробили і медики Степан Ніс, Євген Товстух, Микола Фененко, Микола Колесник, Олександр Терещенко, Борис Янчук.

У справі формування української національної мови чільне місце займає і Тернопільська державна медична академія ім. І.Я. Горбачевського. Адже саме тут відбуваються зустрічі з відомими митцями слова сучасності. Зі стін вузу вийшли у світ поети Георгій Петрук-Попик, Ганна Костів-Гуска та інші. Вони плідно працюють в академії і сьогодні. Протягом останніх років видано збірку лірики Лесі Романчук “Слово честі”, Романа Ладики “Ловлю свої надії” та дві збірки Валерія Дідуха “Спектр думок” та “Кванти думок”. У газеті “Медична академія” періодично друкують вірші студентів і викладачів.

Отже, можна сказати з впевненістю: справа розвитку української національної мови в медичному середовищі живе і дарує загалу чудові мовні перлини.