Авторські модуси в типології дискурсу

Зміст

Вступ.............................................................................................................3

Розділ І. Дискурс у лінгвістичній парадигмі

1.1. Дискурс: дефініції.................................................................................9

1.2. Взаємодія тексту та дискурсу............................................................11

1.3. Типологія дискурсу: інституціональний та персональний дискурс........................................................................................................15

1.4. Адресованість в офіційному та неофіційному дискурсі.................20

1.5. Дискурс масової інформації: диференційні риси............................25

1.6. Політичний дискурс: диференційні риси.........................................27

1.7. Науковий дискурс: диференційні риси............................................28

1.8. Художній дискурс: диференційні риси ...........................................33

Короткі висновки до розділу І...............................................................36

Розділ ІІ. Дискурсивні маркери

2.1. Поняття дискурсивного маркеру.......................................................39

Дискурсивні маркери комунікативності.......................................41

2.3. Дискурсивні маркери інформативності............................................44

2.4. Дискурсивні маркери когерентності.................................................50

2.4.1. Семантичні маркери........................................................................53

2.4.2. Прагматичні маркери......................................................................57

2.4.3. Топікальні маркери.........................................................................61

Модальні маркери: засоби вираження оцінки.................................64

2.5.1. Маркери об’єктивної модальності..................................................66

2.5.2. Маркери суб’єктивної модальності.................................................67

Короткі висновки до розділу ІІ.............................................................72

Розділ ІІІ. Аксіологічні засоби вираження авторських модусів

Модальність дискурсу....................................................................75

3.2. Оцінка у парадигмі модальності.......................................................74

3.3. Класифікація оцінки: рівні вираження.............................................77

3.4. Лексико-граматичні засоби вираження оцінки................................80

3.4.1. Дієслова як засоби вираження оцінки...........................................83

3.4.2. Прикметники як засоби вираження оцінки...................................85

3.4.3. Модальні слова як засоби вираження оцінки...............................88

3.4.4. Прислівники як засоби вираження оцінки....................................90

3.4.5. Іменники як засоби вираження оцінки..........................................91

3.4.6. Частки як засоби вираження оцінки..............................................95

Синтаксичні засоби вираження оцінки.........................................96

Фразеологічні одиниці як засоби вираження оцінки................102

Короткі висновки до розділу ІІІ..........................................................105

Загальні висновки.................................................................................108

Список використаної літератури........................................................111

Додатки

Вступ

Наша магістерська робота присвячена вивченню аксіологічних засобів вираження авторських модусів в типології дискурсу. Актуальність теми магістерської роботи викликана відсутністю інтегрального дослідження модуса на різних рівнях мовної структури та полі функціональності модуса у дискурсі. Дискурс в різних його аспектах досліджували вітчизняні та зарубіжні вчені: В.З.Дем’янків, Д.Шиффрін, О.В.Семенюк, В.Дейк, Н.П.Карпчук, С.В.Засєкін, Л.П.Мар’їна, І.В.Ничипоров, Е.Созіна, А.Н.Черняков та інші.

Дискурс є складним комунікативним явищем, де текст і екстралінгвістичні чинники (фонові знання, погляди, настанови, цілі адресата) у взаємодії утворюють новий мовленнєвий продукт. Концепт дискурс – ключовий у багатьох науках, однак, усе ще залишається чітко невизначеним.

Дискурс (discourse) – зв’язний текст в сукупності з екстралінгвістичними, прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими факторами; текст, взятий в аспекті подій; мовлення, що розглядається як ціленапралена соціальна дія, як компонент, присутній у взаємодії людей і механізмах їх свідомості. [60:357; 61:357; 59:445] Дискурс – це мовлення, що, образно кажучи, є зануреним у життя текстом. [80:2; 72:2] Дискурс включає паралінгвістичний супровід мовлення (міміку, жести), які виконують наступні функції структури дискурсу: ритмічну, референтну, семантичну, емоційно-оцінну та функцію впливу на співбесідника.

Мовленнєвим вираженням дискурсу є текст – це продукт, що утворився внаслідок мовної специфіки та адресований мовній особистості. Текст є одним з ключових понять сучасної гуманітарної культури. Тепер це поняття почало трактуватися як зв’язна сукупність знаків. Для письменника знакова система є способом творення художньої реальності, яку суб’єктивно інтерпретує читач. Текст являє собою, з одного боку результат творчого мислення автора, з іншого боку, предмет естетичного сприйняття. Створюючи його, автор тим самим створює певну матеріальну структуру, за допомогою якої він впливає на тих, хто сприймає його твір, формує у реципієнта певне ететичне відношення до об’єктивної дійсності.

У центрі будь-якого висловлювання, будь-якого тексту знаходиться авторське відношення, що визначає і зміст, і словесну форму мовленнєвого акту з урахуванням орієнтації на певне сприймання.

Суб’єктивними засобами вираження авторського модусу (відношення) є великий спектр мовних засобів. Оцінка може виражатися за допомогою слів різних частин мови: іменників, прикметників, прислівників, дієслів, модальних слів тощо. Різноманітні оцінні засоби дозволяють виразити суб’єктивне відношення мовця до об’єктивної реальності. Проте фразеологія містить найбагатші засоби мовної виразності, надаючи мові особливу експресію і неповторний національний колорит. Виразність мови залежить від її фразеології.

Дискурсивні маркери утворюють окрему групу мовних одиниць – носіїв особливого, процедурного значення, сутність якого визначається при співвіднесенні висловлюання, яке містить дискурсивний маркер, з іншими висловлюаннями. Дискурсивні маркери позначають локальне або глобальне відношення між сегментами діалогу. Когерентна функція дискурсивних маркерів реалізується на трьох структурних рівнях дискурсу: семантичному, прагматичному і топікальному. Відповідно, виділяються семантичні маркери, які співвідносять дві суміжні пропозиції, прагматичні маркери, які є виразниками зв’язку між двома суміжними мовленнєвими актами, і топікальні маркери, які утворюють глобальні когерентні відношення і виступають засобами тематичної організації діалогу.

На семантичному рівні дискурсивні маркери зосереджують увагу реципієнта на логічній або хронологічній послідовності подій і поділяються на п’ять груп: причинні, наслідкові, протиставні, доповнювальні та темпоральні. На прагматичному рівні дискурсивні маркери сигналізують каузальні та контрастивні прагматичні зв’язки між висловами. На топікальному рівні дискурсивні маркери поєднують дистантно розташовані сегменти діалогу і профілюють зв’язок між макропропозиціями, фокусуючи увагу читача/слухача на найбільш вагомих, виділених з погляду автора/мовця сегментах інформації.

Дискурсивні маркери реалізують стратегії встановлення дискурсної межі, виступаючи сигналами розрізнення фігури та фону, тобто виділених та другорядних інформаційних сегментів. Оскільки зміст виділеного сегмента характеризується динамічністю, він визначається як траєктор/фігура. Зміст відтіненого сегмента відповідає коментареві, тому трактується як орієнтир/фон. Функція дискурсивного маркера полягає у відбитті зв’язку між структурами відношення, маркуванні ментальної території між траєктором та орієнтиром.

Текстова суб’єктивно-оцінна модальність – це не граматична, а функціонально-семантична категорія, що виражається через характеристику описуваного, сентенції автора, розподіл відрізків тексту, актуалізацію окремих частин тексту тощо. На формування і характер модальності тексту впливають такі екстралінгвістичні фактори, як сам об’єкт, особистість автора, особливості його світосприймання тощо, що відображені в мовних засобах.

Отже, у динамічному плані дискурс виражається широким контекстом на семантико-змістовому рівні тексту. В цьому випадку оцінно-мовні засоби дотекстового рівня виступають як маркери змістової оцінки тексту.

Предметом дослідження були засоби вираження авторської свідомості, в тому числі дискурсивні маркери, в художній літературі, наукових текстах та публіцистичних статтях.

Актуальність дослідження обумовлена загальною тенденцією розвитку сучасних лінгвістичних досліджень щодо всебічного розкриття особливостей дискурсу в текстах різних стилів, зокрема художньому,