Взаємодія тексту та дискурсу

Дискурс є складним комунікативним явищем, складниками якого є текст і екстралінгвістичні чинники (фонові знання, погляди, настанови, цілі адресата, мовлення тощо), які дозволяють означити текст як елементарну (тобто базову, мінімальну й основну) зриму одиницю дискурсу. [80:9; 80:2] Тобто екстралінгвістичні чинники є виходом на рівень дискурсу – об’єднуваного начала процесу комунікації.

Як мовленнєве вираження дискурсу, текст – це продукт, що утворився внаслідок мовної специфіки та адресований мовній особистості.

Текст є одним з ключових понять сучасної гуманітарної культури. Тепер це поняття почало трактуватися доволі широко: як зв’язна сукупність знаків. [71:1] Для письменника знакова система – спосіб створення художньої реальності, яку суб’єктивно інтерпретує читач.

На відміну від дискурсу, текст – це мовленнєвий твір, який виконує функцію вербального “вписування“ в навколишню дійсність, відображеної у свідомості мовної особистості картини світу з метою її зміни.

Мотив для породження тексту створює ситуація (викликаючи мовну інтенцію), а відправним моментом породження тексту (як, власне, і кінцевою метою його сприйняття) виступає відповідний концепт.

Концепт зумовлює змістову будову тексту, а через нього – логічну будову. Відображаючи інтенції автора, він також задає комунікативну цілеспрямованість тексту: комунікативний або естетичний вплив.

При сприйнятті тексту реципієнт спрямований у зворотному напрямі: від тексту до концепту.

Змістом та призначенням тексту є забезпечення кожної людини досягненням внутрішньої гармонії між різнобічними сторонами життя, зведення в одне чуттєві та раціонально-інтелектуальні аспекти існування людини. Текст являє собою, з одного боку, результат творчого мислення автора, з іншого боку, предмет естетичного сприйняття. Створюючи його, автор тим самим створює певну матеріальну структуру, за допомогою якої він впливає на тих, хто сприймає його твір, формує у реципієнта певне естетичне відношення до об’єктивної дійсності. [80:12; 80:13] Естетична інформація передається автором за допомогою тексту, який підлягає естетичній оцінці і як певне структурне утворення, і як вираження особливостей свого творця.

Розглядаючи текст в інформаційному плані, слід зауважити, що він несе два типи інформації: семантичну та естетичну, причому остання є для нього специфічною. Вона являє собою інформацію про естетичний суб’єкт, яким виступає автор художнього твору (точніше, специфічні особливості його особистості, що дає йому право формувати наше естетичне відношення).

Семантична структура визначає ту кількість об’єктів, відносно якої бажано сформувати певне естетичне відношення. Естетична структура, яка характеризує джерело інформації, виступає основою для оцінки достовірності даного повідомлення, тобто емоційно переконує нас в справедливості позиції автора. [71:2] Тобто в тексті реалізується антиномія “системність/індивідуальність“, без яких він не може бути впізнаваним.

О. Москальська розвивала ідею про три “цілісності“, що зумовлюють єдність тексту:

змістову цілісність;

комунікативну цілісність;

структурну цілісність.

Відповідно, в основі цих диференційних ознак тексту О. Москальською виділено наступні текстові категорії:

концепт тексту;

семантика тексту;

логіка тексту;

комунікативний вплив;

естетичний вплив;

синтаксичні категорії;

лексичні категорії;

фонологічні текстотвірні категорії.

Таким чином, поняття “структура“ тексту охоплює всі особисті і конкретні прояви його настрою – сюжет, фабулу, композицію тощо, дозволяючи тим самим виявити не тільки кожен з них, але й координацію, співпідрядність в структурі твору як художнього цілого. Авторська свідомість, будучи активним компонентом практичної людської діяльності, володіє великою творчою активністю. [80:1]

Категорія “образу автора“ в сучасній літературній критиці розуміється як різнобічний феномен, як конструктивний принцип мовленнєвого акту – тексту, і як реальний об’єкт, реальний мовний матеріал, який характеризується композиційно-естетичним принципом організації словесної форми. [71:3]

Категорія “образу автора“ інтегрує на рівні мовної структури змістовний та формальний плани стильової єдності. По лінгвістичним властивостям дана категорія сходиться по суті з загальномовною категорією суб’єктивності, відображаючи рефлекторну (відтворюючу) та сприймаючу свідомість індивіда. В центрі будь-якого висловлювання, будь-якого тексту знаходиться авторська свідомість суб’єкту, що визначає і зміст, і словесну форму мовленнєвого акту з урахуванням орієнтації на певне сприймання.

Суб’єктивними формами вираження авторської свідомості є безособова форма повідомлення, мовець, ліричний герой, мовець-герой, персонажі, взаємодія мовних структур яких і розкриває надтекстове авторське начало.

Можна виділити такі особливості вираження авторської свідомості:

текст будується як чергування мови автора і чужої мови. В висловлювання включається точка зору персонажу, з яким автор веде полеміку;

взаємодія між автором і героєм – діалогічні ,вони реалізуються у внутрішніх монологах, прямій мові, ремарках;

позиція висловлювання проявляється в інтонації, частіше іронічної;

контрастність планів автора і героя створює художню реальність, читацьку оцінку якої приховано направляє автор. [71:4; 80:3; 80:2]

Виходячи з особливостей вираження авторської свідомості, дискурс у практично-ситуативному та ментальному аспектах розглядається як взаємодія чотирьох структур:

структури вираження у тексті ідей;

структури мисленнєвих процесів мовця;

мовної структури;

структури мовленнєвої ситуації (відношень між мовцем й адресатом).

Отже, роботи автора різних видів і жанрів можна розглядати як єдиний текст його свідомості, де через різні форми опредмечування свідомість утворює необхідне змістоутворення, що дозволяє особистості автора, суб’єкту даного процесу, не тільки зберігати “своє“ (свою особистість), але й втілювати це “своє“ в життєвий розвиток індивідуальності. Авторська свідомість передається читачеві двома шляхами: суб’єктивно висловлювати “своє“, але й втілювати це в життєвий розвиток індивідуально та сюжетно. Автор постійно співвідносить своє “я“ із всезагальним. [80:1; 72:5] За допомогою суб’єктивних (суб’єктів повідомлення) та несуб’єктивних (сюжетно-композиційних) форм автор створює художню реальність, свій суб’єктивний світ. Отже, текст спроможний виконувати відтворювальну функцію.

3. Типологія дискурсу: інституціональний та персональний дискурс

Розрізняють два типи дискурсу: інституціональний і персональний.

Інституціональний дискурс складають тексти, максимально відчужені від Я-інтенції автора. До інституціонального дискурсу відносяться наукові статті, законодавчі акти тощо. Персональний