ті повнозначні дієслова, що передають сумнівну оцінку;

модальні дієслова, що виражають лише модальне відношення до дії, але не саму дію;

дієслова почуттів і емоцій, що передають також емотивні значення.

Аксіологічні прикметники можуть передавати два види оцінки – абсолютну (безвідносна) та порівняльну (відносна). При абсолютній оцінці мова йде, як правило, про один оцінний об’єкт, а при порівняльній – принаймні про два об’єкта або два стани одного й того ж об’єкта. Частина прикметників може вживатися в предикатах емоційного забарвлення (to be happy, to be unhappy, to be disappointed, to be glad, to be pleasured, to be miserable, to be distressed та інші). В семантиці прикметників може міститися ступінь інтенсифікації.

Модальні слова – це частина мови, до якої відносяться незмінювані слова, що виражають суб’єктивне відношення мовця до висловлюваної думки. Семантичною ознакою модальних слів є їх значення суб’єктивного відношення до висловлювання з точки зору його достовірності, припущення або бажаності (certainly, of course, no doubt, surely, apparently, indeed, evidently, naturally, obviously, really, actually, happily – unhappily, luckily – unluckily, fortunately – unfortunately тощо). Місце вставного елементу, вираженого модальним словом, в реченні залежить від ступеня його пов’язаності зі змістом речення і на яскравості вираження модального відтінку.

Модальні слова і за походженням, і за формою тісно пов’язані з прислівниками способу дії. Більшість модальних слів є похідними від прислівників, але модальні слова відрізняються від прислівників за значенням і синтаксичною функцією. Значення і синтаксична функція прислівників полягає в тому, що вона дає суб’єктивну характеристику дії, якості, ознаки або вказує на обставини дії і відноситься до одного члена речення.

Іменники, що позначають особу, живих істот, збірні іменники, ті, що позначають назви одиниць виміру, речовини та абстрактні іменники зазвичай мають нейтральну оцінність, оскільки містять денотативну інформацію. Деякі іменники поєднують оцінні та емоційні компоненти значення. А.А. Уфімцева називає такі іменники інтегративними. Серед емотивних іменників в англійській мові є такі, що викликають позитивні та негативні почуття. Проте іменників, що викликають негативні емоції, більше.

Частки виражають модальне значення. Це службова частина мови, функція якої полягає в уточненні значення тих членів речення, до яких вони відносяться. Хоча часткам не властива функція номінації, проте вони передають диференційоване емоційне, оцінне відношення мовця не до всього висловлювання, а до одного його елементу, бажання якось виділити цей елемент. Модальні частки в сучасній англійській мові підсилюють значення слів або словосполучень, до яких відносяться.

Фразеологія містить найбагатші засоби мовної виразності, надаючи мові особливу експресію і неповторний національний колорит. Виразність мови залежить від її фразеології. Більшість фразеологічних одиниць позначають ті ж поняття, які можуть бути передані словами або описовими інструкціями. Заміна фразеологізма словом чи словосполученням не може бути рівнозначою, оскільки зникають н’юанси значень, образи, емоції. Фразеологічні одиниці бувають високого та зниженого стилістичного тону, які розрізняють на основі їх приналежності до певного типу мови – книжного чи розмовного.

Форми існування усного та письмового мовлення відрізняються у відношенні до матеріалу. Естетичне сприймання тексту залежить від комбінації графіки та звучання. Зазвичай графічні засоби направлені на передачу емоційного забарвлення, натякаючи на присутність підексту.

Текстова суб’єктивно-оцінна модальність – це не граматична, а функціонально-семантична категорія, що виражається через характеристику описуваного, сентенції автора, розподіл відрізків тексту, актуалізацію окремих частин тексту тощо. На формування і характер модальності тексту впливають такі екстралінгвістичні фактори, як сам об’єкт, особистість автора, особливості його світосприймання тощо, що відображені в мовних засобах.

Отже, різноманітні оцінні засоби дозволяють виразити суб’єктивне відношення мовця до об’єктивної реальності.

Загальні висновки

У нашій магістерській роботі розглядаються різні типи дискурсу та особливості засобів їх вираження. Дискурс є складним комунікативним явищем, складниками якого є текст і екстралінгвістичні чинники (фонові знання, погляди, настанови, цілі адресата). Термін “дискурс“ усе ще залишається чітко невизначеним.

Дискурсом називається зв’язний текст в сукупності з екстралінгвістичними, прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими факторами; текст, взятий в аспекті подій; мовлення, що розглядається як ціленапралена соціальна дія, як компонент, присутній у взаємодії людей і механізмах їх свідомості. Дискурс – це мовлення, що, образно кажучи, є зануреним у життя текстом. Дискурс включає паралінгвістичний супровід мовлення (міміку, жести), які виконують наступні функції структури дискурсу: ритмічну, референтну, семантичну, емоційно-оцінну та функцію впливу на співбесідника.

Мовленнєвим вираженням дискурсу є текст – це продукт, що утворився внаслідок мовної специфіки та адресований мовній особистості. Текст є одним з ключових понять сучасної гуманітарної культури. Тепер це поняття почало трактуватися як зв’язна сукупність знаків. Для письменника знакова система є способом творення художньої реальності, яку суб’єктивно інтерпретує читач. Текст являє собою, з одного боку результат творчого мислення автора, з іншого боку, предмет естетичного сприйняття. Створюючи його, автор тим самим створює певну матеріальну структуру, за допомогою якої він впливає на тих, хто сприймає його твір, формує у реципієнта певне ететичне відношення до об’єктивної дійсності.

В центрі будь-якого висловлювання, будь-якого тексту знаходиться авторська свідомість суб’єкта, що визначає і зміст, і словесну форму мовленнєвого акту з урахуванням орієнтації на певне сприймання.

Суб’єктивними засобами вираження авторської свідомості (оцінки) є великий спектр мовних засобів. Оцінка може виражатися за допомогою слів різних частин мови: іменників, прикметників, прислівників, дієслів, модальних слів тощо. Різноманітні оцінні засоби дозволяють виразити суб’єктивне відношення мовця до об’єктивної реальності. Проте фразеологія містить найбагатші засоби мовної виразності, надаючи мові особливу експресію і неповторний національний колорит.