Для інституціонального та персонального дискурсу взаємодія значення та вираження будуть визначатися протилежними формулами. В інституціональному дискурсі значення, тобто структурно виражена компонента, є постійною величиною. Так, текст юридичного документа може готувати один експерт, група або великий колектив, проте всі розбіжності у вираженні будуть зводитися до єдиної структури значення. У персонального ж дискурсу завжди один автор, висловлювання якого – константа, визначаюча значення. [72:2]

Інституціональні та персональні дискурси утворюють складні змішані форми. Наприклад, особистий лист беззаперечно можна віднести до персонального дискурсу, але в листі може зустрітися якийсь науковий опис – принцип роботи радіоприймача, наприклад. Тоді ми можемо говорити про інституціональний дискурс. Між інституціональним та персональним дискурсами інколи досить важко встановити межу.

Отже, розмаїття комунікаційних ситуацій, в яких відбувається дискурсивна діяльність, породжує, відповідно, різні типи дискурсів. Проте вони можуть утворювати складні змішані форми. Саме тому між ними інколи важко встаноити межу.

Коли мова йде про переклад інституціонального дискурсу, говорять про “еквівалентність“. Відповідно, коли мова йде про переклад персонального дискурсу, говорять про “адекватність“. Поняття еквівалентності та адекватності є базовими для загальної теорії перекладу. Як між інституціональним та персональним дискурсами важко встановити межу, так само важко встановити межу між еквівалентністю та адекватністю.

Поняття еквівалентності та адекватності орієнтовані на структуралістську та постструктуралістську ідеологію мови. Ці ідеології передбачають аналіз двох мов – мови джерела та мови перекладу – та їх порівняння. [72:3]

В історії перекладу проблема еквівалентності розглядалась по-різному. Найда Ю.Я. зауважив у книзі “К науке переводить“, що не можна розглядати принципи відповідності при перекладі не враховуючи різних типів перекладу, що відрізняються трьома основними факторами:

характер повідомлення;

наміри автора;

тип аудиторії.

Існує два основних типи еквівалентності: формальна та динамічна. При формальній еквівалентності увага концентрується на самому повідомленні. При такому перекладі необхідно перекладати поезію поезією, речення – реченням. Необхідно дотримуватись того, щоб повідомлення на мові перекладу якомога ближче відповідало мові джерела. Повідомлення на культурному рівні мови перекладу постійно прирівнюється до повідомлення на культурному фоні мови оригіналу з метою визначити критерій точності і правильності. При такому перекладі перекладач намагається буквально відновити форму і зміст.

Переклад, метою якого є створення не формальної, а динамічної еквівалентності базується на “принципі еквівалентного ефекту“. При такому перекладі намагаються створити динамічний зв’язок між повідомленням та адресантом на мові перекладу, яка була б такою ж, як зв’язок між повідомленням та адресантом на мові оригіналу.

Еквівалентність – збереження відносної рівності смислової, семантичної, стилістичної та функціональної – комунікативної інформації. Переклад, здійснений на рівні, необхідному і достатньому для передачі незмінного плану змісту при дотриманні норм ПЯ, є еквівалентним перекладом. (Бархударов Л.С.)

Адекватний переклад забезпечує прагматичні задачі на максимально можливому рівні еквівалентності, не допускаючи порушення норм ПЯ та дотримуючись жанрово-стилістичних вимог. Адекватним вважається семантично та прагматично еквівалентний переклад. Тобто, адекватний переклад ширше еквівалентного.

Терміни “еквівалентність“ та “адекватність“ розглядаються в залежності від особливостей текстів, з якими перекладач має справу. “Еквівалентність“ відповідає кількісній оцінці, в той час як “адекватність“ – якісній оцінці спостерігача. “Еквівалентність“ оцінює переклад по пропозиції, логіко-семантичному змісту, “адекватність“ – по експресивній функції. Інтенція еквівалентності – відповідати структурі, інтенція адекватності – відповідати меті.

Отже, якщо при перекладі опиратися на поняття еквівалентності, то суттєвість тексту виражають базовою метафорою “текст – це система“. Щодо адекватності, то вона зазвичай вводить в когнітивний простір, визначений метафорою “текст – це живий організм“.

Переклад по роду своєї діяльності знаходиться в стані когнітивного дисонансу, основою якого є невідповідність в системі знань, що призводить до виникнення психологічного дискомфорту.

Когнітивний дисонанс – це усвідомлення обмежень у виборі засобів ПЯ, необхідних для виконання одної з двох ключових інтенцій перекладацької діяльності (або “відповідати структурі“, або “відповідати меті“) по сукупним параметрам дискурсів ІЯ і ПЯ. (Воскобойник Г.Д.)

Когнітивний дисонанс властивий перекладацькій рефлексії самостійній або спрямованій – на всіх рівнях перекладацької компетенції. На початкових етапах перекладацької діяльності когнітивний дисонанс усвідомлюється перекладачем як обмежене розуміння дискурсу, якому належить текст, що перекладається.

Г.Д. Воскобойник розглядає різновиди когнітивного дисонансу [72:4]:

- аксіологічний;

- інформаційно-психологічний;

- особисте відношення перекладача до людини чи ідеї;

- самооцінка перекладачем особистої професійної діяльності;

- дисонанс ймовірних очікувань.

Він розглядає їх як діалектичну взаємодію трьох сторін вербальної комунікації:

системи (мови);

тексту (мовлення);

мовленнєвої діяльності (дискурсу).

Воскобійник Г.Д. виділяє кілька рівнів когнітивного дисонансу:

І рівень. Якщо текст ІЯ належить персональному дискурсу, то при перекладі текст далекий від оригіналу. Проте передається настрій (дух), тональність (атмосфера), емоційність. Дисонанси виникають в когнітивному просторі “дискурс ІЯ – дискурс ПЯ“ на рівні концептуальної метафори “текст – живий організм“.

ІІ рівень. Виникає спроба перекладача співвіднести частину і ціле. Це різновид роботи з дискурсом, не текстом, оскільки в результаті розширюється контекст інтерпретації змісту. Фігуруючим питанням для перекладачів цього рівня є питання про завершений зміст тексту. Вони шукають цю завершеність на шляху співвідношення частини та цілого. Дисонанс формується в когнітивному просторі “ дискурс (текст) ІЯ – дискурс (текст) ПЯ “. На цьому рівні присутня інтенція “відповідати структурі“.

ІІІ рівень. Характерне формування дисонансів в повному когнітивному просорі. Для перекладачів персонального дискурсу характерна формула “дискурс (текст (система)) ІЯ – дискурс (текст (система)) ПЯ “. З точки зору діалектичної складності робота високопрофесійного перекладача над персональним дискурсом дуже нелегка.

Отже, прояви цього процесу можуть спостерігатися в широкому діапазоні, оскільки спроби зменшення когнітивного дисонансу – це базовий процес. Всі дисонантні відношення мають різну силу та інтенсивність. Фактор,