5. Адресованість в офіційному на неофіційному дискурсі

У межах функціонально-прагматичного підходу дискурси поділяються на офіційні та неофіційні (дискурс розуміємо як такий, що утворюється в конкретних комунікативних, соціальних та прагматичних ситуаціях, кінцевою ланкою процесу формування та передачі інформації є адресат). [80:4]

Адресованість є категорією дискурсу, яка  відображає спрямованість останнього на передбачуваного адресата комунікації. Орієнтація на гіпотетичного адресата задає конкретну модель інтерпретації дискурсу та є семантичною базою текстової рецепції.

Термін “адресат”  означає особу/особи, якій/яким автор надсилає своє послання, заздалегідь орієнтуючись на її/їх уявні загальні характерні риси при побудові повідомлення, яке повністю розуміється цією особою/особами і викликає в неї/них фізичну, ментальну чи емоційну реакцію.

Адресат – кінцева ланка комунікативного ланцюга, об’єкт мовленнєвого впливу. Адресант свідомо будує своє повідомлення відповідно до концептуальної та емоційно-оцінної моделі адресата, яка й визначає вибір специфічних мовленнєвих засобів та побудову дискурсу в цілому. Оформлення дискурсу з урахуванням соціально-психологічної моделі адресата сприяє тому, що інформація дискурсу адекватно сприймається адресатом, а це означає, що дискурс виконує своє комунікативне завдання. [80:3]

Адресантно-адресатні відношення у міжсуб’єктній інтеракції зумовлюють вибір адресантом стратегій текстотворення, та моделювання адресата офіційного та неофіційного дискурсів. 

Моделі адресата як офіційного так і неофіційного дискурсів орієнтовані на комунікативну компетенцію адресата, його індивідуально-особистісні та соціально-ситуативні характеристики, що співпадають за такими типами адресата:

-гіпотетичний;

-реальний;

-інтелектуально-логічний;

-національний/позанаціональний;

- “позастатевий”;

-адресат-доросла Людина.

Вони розрізняються за соціально-ситуативними й індивідуально-особистісними характеристиками: адресат-професіонал в офіційному дискурсі та емоційно-інтуїтивний “загальнопрофесійний” адресат, який диференціюється за віком та статтю у неофіційному дискурсі.

Адресованість офіційного дискурсу інтелектуально-логічному/субординованому адресатові/адресатові-професіоналу визначає переважання змістово-фактуальної інформації, раціональної оцінки, жорстку композиційну модель. Адресованість неофіційного дискурсу емоційно-інтуїтивному/інтелектуально-логічному/“рівному” адресатові зумовлює переважання змістово-підтекстової та змістово-концептуальної інформації, емоційної оцінки, вільну композиційну модель, її редукцію та експансію.

Адресант застосовує однакові стратегії (продукційні та стилістичні) для побудови як офіційного, так і неофіційного дискурсів, які актуалізуються в різних типах дискурсу по-різному, а саме: продукційні стратегії адресанта офіційного дискурсу реалізуються в експліцитно вираженій змістово-фактуальній (або змістово-концептуальній) інформації, жорсткій композиційній будові, а стилістичні – у передачі раціональної оцінки.

Продукційні стратегії адресанта неофіційного дискурсу реалізуються у великому обсязі змістово-підтекстової та змістово-контекстуальної інформації, в узуальній композиційній моделі, а стилістичні – в передачі емоційної оцінки. [80:5]

Співвідношення комунікативної компетенції та індивідуального когнітивного простору адресанта й адресата визначає тип відносин між комунікантами, а саме: домінування сильного адресанта; рівність адресанта й адресата в офіційному дискурсі; рівність адресанта й адресата в неофіційному дискурсі.

Моделі комунікації в межах і офіційного, і неофіційного дискурсів поєднують однакові складові (адресант, адресат, текст, ситуація), проте характеризуються їх різним втіленням. Модель офіційного дискурсу охоплює адресанта-професіонала, адресата-професіонала, текст, ситуацію професійного спілкування. У моделі офіційного дискурсу адресат поділяється на:

-адресата-професіонала;

-адресата-непрофесіонала;

-адресата-ретранслятора;

-автоадресата.

У моделі неофіційного дискурсу відбувається постійна трансформація адресата в адресанта у ситуації розваги.

До офіційних відносимо інституційні дискурси, за допомогою яких здійснюється спілкування в офіційній та діловій сферах, тобто тексти офіційно-ділового стилю (до цього типу належать також наукові дискурси), у межах яких адресант і адресат взаємодіють з урахуванням статусної ролі один одного.

Офіційні дискурси, референтним простором яких є об’єктивна реальність, призначені для передачі спеціальної, наукової інформації з метою її засвоєння, збереження адресатом та використання на практиці. Їм властива інформативна комунікативна інтенція.

Неофіційні дискурси – це тексти масової комунікації, які функціонують за межами офіційної сфери, тобто в неофіційному, буденному спілкуванні. Це особистісні дискурси, у яких адресант і адресат будують свою інтеракцію, враховуючи власні погляди, особисті переконання.

Референтним простором неофіційних дискурсів є суб’єктивний образ об’єктивної дійсності, сконструйований адресантом згідно з власними естетичними канонами. Їх прагматична установка – передача емоційно-естетичної інформації адресатові з метою його розваги, естетичної насолоди. Цьому типу дискурса властива, перш за все, активізуюча комунікативна інтенція.

Отже, виходячи з вищезазначеного, дискурс – це взаємодія адресанта й адресата за допомогою тексту з урахуванням ситуації, в умовах якої протікає комунікація. Саме ситуація – як фрагмент об’єктивно існуючої екстралінгвальної реальності  – є першопричиною породження дискурсу. Ситуація створює мотив, який втілюється в інтенції адресанта, останній для її реалізації прогнозує уявного адресата, що, у свою чергу, дає змогу адресантові адекватно побудувати дискурс як у композиційному плані, так і в плані типу інформації та його оцінного аспекту. 

Задля досягнення комунікативного ефекту адресант змушений (усвідомлює це чи ні), формулюючи конкретне висловлювання, вирішувати водночас такі проблеми:

1) побудова моделі гіпотетичного адресата; 

2) моделювання власних відносин із адресатом;

3) прогнозування реакцій адресата.

Дискурс – це надперсональне повідомлення, орієнтоване на дворівневий характер читацької аудиторії: перехідний особистісний (охоплює адресатів однакових поколінь) та трансчасовий надособистісний (охоплює адресатів різних поколінь та різних історичних епох).

Приналежність до офіційної чи неофіційної комунікації детермінує особливості трансісторичного існування дискурсу, що забезпечується побудовою адекватної моделі адресата, яка визначає  формально-змістову специфіку кожного типу дискурсу. 

Згідно з комунікативно-текстовими параметрами адресата, його соціально-типологічними та індивідуально-особистісними властивостями можна визначити модель абстрактного, уявного адресата. Це втілення найзагальніших рис ідеального адресата, спроможного зрозуміти і експліцитний, й імпліцитний зміст дискурсу. Модель адресата як структура складається із трьох рівнів: 

перший рівень – комунікативна компетенція адресата, до складу якої входять граматична, дискурсивна, стратегічна та соціолінгвістична компетенції;

другий рівень – індивідуально-особистісний, що характеризується характером сприйняття адресата (інтелектуально-логічне/емоційно-інтуїтивне);

3. третій рівень – соціально-ситуативний, представлений статусно-рольовим аспектом особи адресата.

Адресант при породженні дискурсу завжди спирається на модель адресата.  Адресант є не лише “рівним” адресатові, але й певною мірою домінує.

Під домінантністю розуміємо інтерактивну сутність асиметричних комунікативних