Інтенція адресанта (з одного боку,  бажання показати своє ставлення до викладених фактів, а з іншого – викладати факти таким чином, щоб адресат міг зрозуміти, про що йдеться) відображається у виборі певних комунікативних стратегій, тобто ефективних шляхів досягнення комунікативних цілей. [80:7]

Всі стратегії текстотворення є адресатоорієнтовані; адресант обирає такі стратегії, які дають змогу найповніше донести інформацію гіпотетичному адресатові. Адресант обирає такі стратегії, які дають змогу найповніше донести інформацію гіпотетичному адресатові. Так, продукційні стратегії допомагають адресантові обрати адекватну композиційну модель дискурсу та сприяють вибору між експліцитною та імпліцитною інформацією; стилістичні стратегії уможливлюють передачу оцінного аспекту дискурсу.

Отже, адресованість є категорію дискурсу, яка  відображає спрямованість останнього на передбачуваного адресата комунікації; орієнтація адресанта на уявного адресата. Адресованість офіційного дискурсу визначає переважання раціональної оцінки, жорстку композиційну модель. Адресованість неофіційного дискурсу зумовлює переважання змістово-підтекстової інформації, емоційної оцінки, вільну композиційну модель.

Дискурс масової інформації: диференційні риси

Останнім часом у науці про мас-медіа все відчутніше зазнає змін уталене в ХХ столітті уявлення про журналістику як про четверту владу. Вона сьогодні глобалізується, набуваючи ознак всеосяжного, всеохоплюючого явища. Центр творення літературної мови в ХХ столітті є масовоінформаційною глобалізацією, що перемістилася в журналістику.

Журналістика є потужним засобом поширення інформції та формування громадської думки. Вона виконує світобудівну функцію, творячи сучасну картину світу. Журналісти мають змогу творити інформаційно виразніші, зрозуміліші читачеві (слухачеві, глядачеві) тексти, що, закономірно, суттєво посилює ефективність впливу сучасних засобів масової інформації на формування громадської думки. [85:4]

Для публіцистичного тексту занадто очевидною є прагматична, ужиткова сутність мас-медійних текстів, яскраво виражені екстралігвістичні мотиви їхнього породження і такі самі наслідки функціонування. Вирішення цілої низки політичних проблем та їх розв’язання великою мірою залежить від того, наскільки адекватно ці проблеми будуть повно інтерпретовані.

Сучасним засобам масової інформації властиво регулярно актуалізувати у сучасному дискурсі ті чи інші фонові знання, настанови, оцінки тощо.

Головним методом досягнення прагматичних цілей масовоінформаційного дискурсу є аргументація. Саме вона забезпечує, по-перше, відображення комунікативних намірів і, по-друге, відображення світу мисленнєвих дій автора дискурсу, який має на меті синхронізувати й узгодити зі своїм перебігом думок думки читача, а також перевести зміст станів свого мисленнєвого світу в мисленнєвий світ адресата (трансформуючи тим самим його ментальну модель об’єктивного дійсного світу – аж до максимального зближення зі своєю та наближення її змісту до загального інформаційного фонду, що складає об’єктивний світ понять та ідей).

Прагматична кореляція головних елементів масовоінформаційного дискурсу залежить від двох його центрів, виражених поняттями ”я” та ”інший”, і від модальності як невід’ємної риси журналістського тексту. Це співвідношення задається характеристиками суб’єкта дискурсу та його комунікативною метою як основними детермінантами усього розвитку дискурсу.

Отже, можемо говорити не тільки про суто науково детерміновану необхідність журналістикознавчого дослідження механізмів політичної комунікації, а й про практичну потребу виокремлення політичного дискурсу як об’єкта вивчення з метою пошуку для політиків оптимальних моделей мовленнєвого впливу на аудиторію – з одного боку, та розуміння аудиторією справжніх інтенцій і прихованих прийомів мовного маніпулювання свідомістю – з іншого.

Політичний дискурс: диференційні риси

Політичний дискурс є інституціональним видом спілкування і визначається як смислове наповнення тексту, що відображає політичну ситуацю в соціумі.

Існуючи в межах широкого – загальнокультурного дискурсу – політичний дискурс як різновид масовоінформаційного дискурсу охоплює більшість тем, що стосуються різних сфер суспільного життя. Для усього жанрового розмаїття тестів засобів масової інформації (за винятком інтерв’ю, якому властива аморфна тематична структура) характерне обмеження, як правило, однією провідною темою. Основним засобом досягнення тематичної однорідності тексту виступає тематична близькість окремих висловлювань (речень, надфразових єдностей і т.д.), що проявляється у зв’язках тематичних аспектів, підтем. [85:14]

Той факт, що головною галуззю реалізації завдань і можливостей засобів масової інформації є саме соціально-політична сфера, дає всі підстави стверджувати, що найрепрезентабельнішим матеріалом для вивчення масовоінформаційного дискурсу виступає саме політичний його різновид.

Вже сама мова є ”політично навантаженою”, оскільки вона є знаком солідарності з іншими членами суспільства, що користуються тією ж мовою. Мова є посереднім ланцюжком між думкою та дією. Вона завжди була дуже важливим фактором для встановленого політичного впливу, економічної та соцільної дискримінації.

Політична мова відрізняється від звичайної наступними показниками[71:1]:

політична лексика є термінологічною, а звичайні, не чисто ”політичні” мовні знаки використовуютья не завжди так, як в звичайній мові;

специфічна структура дикурсу – результат інколи своєрідних мовних прийомів;

специфічна реалізація дисурсу – звукове чи письмове його оформлення.

Політичний дисурс може розглядатися як мінімум з тьох точок зору[71:2]:

філологічної – як будь-який інший текст, проте прослідковується фон політичних та ідеологічних концепцій;

соціопсихолінгвістичної – при визначенні ефективності для досягнення прихованих чи явних політичних цілей мовця;

індивідуально-герменевтичної – при виявленні особистіного змісту автора дискурс в певних обставинах.

Саме тому дослідження політичного дискурсу знаходиться на перетині різних дисциплін та пов’язане з аналізом форми, задач і змісту дискурсу, використанняйого в певних ”політичних” ситуаціях.

9. Науковий дискурс: диференційні риси

Специфіка наукової англійської мови полягає у тенденції до поєднання та комбінування засобів передачі категоричності та некатегоричності – як на рівні висловлювання, так і на рівні тексту, завдяки чому створюється ефект некатегоричного переконання в істинності висловлювання. Мовні засоби англо-американської наукової прози мають поліпрагматичний потенціал – вони можуть бути індикаторами