Таким чином, способи творення відображають не тільки формальну структуру дериватів, а й певною мірою їх словотвірну семантику. Словотвірна модель вказує на словотвірну семантику конкретного деривата, словотвірний тип – на семантику групи дериватів, словотвірний ланцюжок, словотвірна парадигма, словотвірне гніздо – на різноманітні словотвірні значення (модифікацію, мутацію, транспозицію).

ВИСНОВКИ

З поступальним і швидким розвитком дериватології сьогодні особливу увагу привертає словотвірна семантика різних груп слів. Якщо на сучасному матеріалі вона більш-менш опрацьована або перебуває в стані дослідження, то на історичному матеріалі, в процесі розвитку мови їй досить мало вділено ще уваги. Через це дослідження семантики будь-якої групи слів, а особливо фемінітивів, є зараз актуальним і потребує великої уваги.

Загалом словотвірна семантика як одне із важливих понять дериватології трактується у лінгвістиці майже однаково. Відповідно до лінгвістичних погляді тв учень основоположника української дериватологічної науки І.І.Ковалика у роботі відзначено було, що словотвірна семантика – це абстрактне узагальнене значення мотивованого слова, що ґрунтується на співвідношенні семантики похідного (мотивованого) і твірного (мотивуючого) слова та виражається певними внутрісловесними словотворчими засобами – відповідним типом мотивувальної твірної основи та афіксами.

У дипломній роботі проаналізовано словотвір взагалі та зокрема словотвірну семантику фемінітивів, зафіксованих в художньому стилі української мови ХVІ-ХVІІ століть – більше шістдесятьох номінативних одиниць. Для аналізу було обрано фемінітиви, бо саме вони досить виразно та яскраво відображають особливості української мови (в різних її формах – діалектній, просторічній, розмовній, поетичній тощо), а вибір періоду зумовлений багатством мовно-літературних змін у той час, досить насиченими позамовними процесами. І, незважаючи на те, що назви жінок неодноразово вивчалися в українському мовознавстві та в зарубіжній лінгвістиці, на сучасному етапі визріває ще чимало проблем, пов’язаних з цією групою слів. Та особливо актуальним сьогодні є дослідження фемінітивів на рівні окремих текстів (їх словотвірних, семантичних, функціональних та інших особливостей), і не тільки у творах сучасної української мови, а й у давніх пам’ятках. Тому саме мова художніх творів XVII століття, зокрема представлені в них найменування жінок і стали об’єктом дипломної роботи.

Для проведення аналізу необхідним було стисле розкриття словотвірної семантики фемінітивів загалом української мови ХVІ-ХVІІ століть. У результаті чого було відзначено, що основна частина фемінітивів української мови ХVІ-ХVІІ століть реалізує в процесі деривації модифікаційні значення жіночості, менша кількість фемінітивів – модифікаційні значення гіпокористичності та мутаційні значення. До явищ модифікаційної деривації відноситься номінативна модифікація, яка характеризується перетворенням чоловічих особових номінацій у жіночі (клеветникъ - клеветница), фемінітивів у жіночі назви (баба - прабаба) та стилістична модифікація, що відображає трансформацію фемінітивних назв у емоційно забарвлені жіночі деривати (дівчина - дівчинонька). Явищем мутаційної деривації є перетворення чоловічих імен у жіночі (каштелянъ - каштелянка), дієслів, прикметників, дієприкметників у фемінітиви (прати - прачка, миленька - миленька “кохана дівчина”) та словосполучень у фемінітивів (Бога матерь - Богоматерь).

З метою цілісного уявлення про розглядувані фемінітиви у роботі визначено лексико-семантичні групи серед зафіксованих фемінітивів (назви жінок за спорідненням і свояцтвом, назви жінок за діяльністю, назви жінок за соціальним та суспільним станом, назви жінок за церковно-релігійними ознаками, назви жінок за віком, назви жінок за стосунками, назви жінок взагалі, назви жінок за міфологічними ознаками), поділено фемінітиви за семантичною структурою на однозначні та багатозначні і вказано на те, що для фемінітивів художнього стилю характерна часта мінливість семантики, здатність їх використовуватися в багатьох різних особових і навіть не особових значеннях, тобто набувати переносних значень.

Глибокий аналіз словотвірної семантики фемінітивів дав можливість встановити, фемінітиви поділяються на модифікаційні утворення (номінативні і стилістичні деривати), мутаційні утворення і транспозиційні похідні найменування. Причому модифікаційні становлять більшість, а мутаційних і транспозиційних фемінітивів фіксується менше, порівняно з попередніми. Разом з тим, усі фемінітиви можуть перефразовуватися, тобто розгортати свою словотвірну семантику з різні перифрази, яких найбільше виділяється, звичайно серед модифікаційних фемінітивних утворень.

Таким чином, модифікаційними словотвірними значеннями фемінітивів є такі: «жінка за діяльністю, вираженою твірним іменником чоловічого роду» (шинкарка), «жінка за соціальним станом, вираженим твірним іменником чоловічого роду» (дідичка), «жінка за церковно-релігійною ознакою, вираженою твірним іменником чоловічого роду» (геретичка), «жінка за стосунками, вираженими твірним іменником чоловічого роду» (товаришка), «жінка за сімейним станом, вираженим твірним іменником жіночого роду» (вдовиця), «жінка, яка є доброю, привітною, лагідною» (матонька, жіночка, тещейка», «жінка, яка є невихованою, поганою» (дівка, донька).

До мутаційних словотвірних значень належать такі: «жінка за діяльністю батька, вираженою твірним іменником чоловічого роду» (княжна), «жінка за діяльністю чоловіка, вираженою твірним іменником чоловічого роду» (цариця), «жінка за діяльністю, вираженою твірним дієсловом» (відьма), «жінка за статусом, вираженим твірною сполукою» (небога), «жінка за стосунками, вираженими твірним іменником чоловічого роду» (подруга).

А транспозиційними словотвірними значеннями є такі: «жінка за церковно-релігійною ознакою, вираженою твірним прикметником» (пречиста), «жінка за церковно-релігійною ознакою, вираженою твірним сполученням» (богородиця, приснодіва), «жінка за стосунками, вираженими твірним прикметником» (мила, миленька), «жінка за стосунками, вираженими твірним сполученням (паніматка).

Системний, цілісний аналіз словотвірної семантики фемінітивів української мови ХVІ-ХVІІ століть потребує дослідження в комплексі з іншими словотвірними одиницями. За таких умов способи творення відображали би не тільки формальну