Найчастіше вторинними значеннями фемінітивів стають ті, що вказують на жінок взагалі, на жінок за спорідненням та свояцтвом, а ще більше назви жінок, що позначають Божу Матір за різними її добрими справами, чудесами та вказують на пошанне ставлення до неї. Так, для позначення взагалі жінок у художніх текстах використані слова дочка, жена, жінка, матрона, сестра, напр.: Коротше кажучи, тим я була між дочками сіонськими… (УЛ ХVІІ ст., 68), Мужіє, жены скіфом вси предаша (УП сер. ХVІІ ст., 108), Жінку із кістки сотворив ти, боже (УЛ ХVІІ ст., 340), Вhдhла тоє пани, поцтивая матрона, Же єсть з дворяны своими зелжона… (УП сер. ХVІІ ст., 196), Повhжте, о сестры, где єст наша утhха, Ку радости душевной скорая поспhха? (УП сер. ХVІІ ст., 162). Для позначення дружини в художніх текстах виявлено фемінітиви жена, жунка, малжонка, жіночка, господинька, напр.: І он писаше на земли; вся вон избhгают, Христа токмо и жену блудну оставляют (УП сер. ХVІІ ст., 44), Мужа лупцює жіночка невинно, Її ж не вдариш – бо слабке створіння (УЛ ХVІІ ст., 340), «Помагай Бог, борода, А где жунка молода? (УП сер. ХVІІ ст., 361). А, наприклад, для вираження поняття «Богородиця» використані письменниками слова богородиця, пречистая, приснодhва, владичиця, госпожа, дhва, дівиця, матер, панея, панна, цариця, напр: Богородица идет до Бога, так потреба (УП сер. ХVІІ ст., 41), але щегулне ку славh Бога славы и славнои владычици нашеи Богородици и присно дhвы Маріи...(УП сер. ХVІІст., 266), Упованіє спасенна мого, пречистая дhво! (УП сер. ХVІІ ст., 173), Се – Царъ силам, се – Царица. Мы вси – раби, Господь с нею, Яко со всhх госпожею (УП сер. ХVІІ ст., 48), Пречистой и преблагословенной дhвh Маріи, матери въскресшаго спасителя нашего Іисуса Христа... (УП сер. ХVІІ ст., 188), В котрой радости, пане отче и панh матко, бысте обфитовали (УП сер. ХVІІ ст., 32), А Панна чистая Нехай турков загладить (УП сер. ХVІІ ст., 125), А ты, о пречистаа, тяжко взираючи, Скрвавленного сына пред очима маючи (УП сер. ХVІІ ст., 158), До кого ж я прозьбу вознести маю? До пресвятої Дівої Дєвиці, До преблагославйоней Богородиці (УП сер. XVIIст., 400).

Як за лексичним значенням, так і за словотвірною будовою зафіксовані в художніх творах фемінітиви можна також скласифікувати. З погляду мотивації їх можна поділити на похідні (мотивовані іншими словами найменування жінок) і непохідні (немотивовані назви жінок).

До перших слід віднести слова діва, жена, сестра, мати, вдова, цорка. Решта слів є мотивованими, або похідними, утворюваними від інших слів. Їх, у свою чергу, можна поділити на деривати з давніми втраченими мотиваційними звуками і на деривати з виразними на той час словотвірними відношеннями. Давно мотивованими слід вважати слова відьма (від відати), невеста (від не відати), госпожа (від господин), дочка (від дочь), жінка (від жона), пречистая (від прикметника пречиста), приснодhва (від прісная діва), дівчина (від діва) та ряд інших фемінітивів, хоч у їх структурі виділяються словотворчі засоби і при етимологічному аналізі встановляються напрям їх мотивації. Виразними мотиваційними звуками характеризуються фемінітиви на зразок господиня, молодиця, воєводиная, матонька, панна, дівонька.

Більш детальний аналіз похідних фемінітивів дав можливість поділити їх на різні за структурою деривати, з урахуванням способів їх творення, зокрема на такі групи слів:

морфологічні деривати, що виникли такими способами, як суфіксальний, напр.: богиня, вдовиця, матка, дівчинонька, жіночка, фундаторка, тещейка, царівна; складання основ, напр.: богородиця, паніматка, приснодhва; флексійний, напр.: пані, раба, теща; префіксально-суфіксальний, напр.: подруга, небога;

морфолого-синтаксичні деривати, що виникли способом субстантивації, напр.: мила, миленька, пречистая, воєводиная, княжна.

Частина похідних фемінітивів мотивується назвами чоловіків, напр.: государь – государиня, владика – владичица, пророк – пророчица, малжонок – малжонка, поп – попадя, цар – царевна, а інша частина – назвами жінок, напр.: вдова – вдовица, діва – дівка, діва – дівонька, мати – матер, дочь – дочер, жона – жоночка. Прикметниковими основами мотивуються, звичайно, субстантивати – фемінітиви, утворені від прикметників (мила, пречиста), а дієслівними повязуються, наприклад, такі слова, як відьма (відати), невеста (не відати). Від іменникових основ (переважно з особовим значенням) утворюється, зрозуміло, найбільше суфіксальних фемінітивів, що й відповідає загальній тенденції творення іменників-назв жінок в українській мові способом суфіксації. Фемінітиви іншої структури – складні, флексійні, префіксально-суфіксальні, субстантивати та інші – є поодинокими в аналізованих художніх пам’ятках, оскільки вони непоширені і взагалі в українській мові.

Таким чином, відзначені у пам’ятках художнього характеру фемінітиви, поділяються за значенням на декілька груп слів (назви жінок за спорідненням і свояцтвом, назви жінок за діяльністю, назви жінок за соціальним та суспільним станом, назви жінок за церковно-релігійними ознаками, назви жінок за віком, назви жінок за стосунками, назви жінок взагалі, назви жінок за міфологічними ознаками), за семантичною структурою – на однозначні та багатозначні, причому для фемінітивів художнього стилю характерна часта мінливість їх семантики, здатність їх використовуватися в багатьох різних особових значеннях, виражаючи, разом з тим, різні особливості життя і діяльності жінок, що не могли передавати у той