Побудова смислової структури має два основні етапи. Перший полягає в складанні для кожного аналізованого тексту таблиці предикатем.

Наступний етап полягає в побудові формалізованого запису смислової структури, яка є ієрархією предикатем, представлених у вигляді формул, де окрім предикатем виділяються гіперпредикатеми, які складають групи предикатем, зв'язаних між собою безпосередньо. Зв'язок гіперпредикатем в структурі є не безпосереднім, а дистантним.

Розглянувши у загальних рисах існуючі методи відображення структури тексту, можна зробити деякі висновки. Перш за все слід констатувати велике різноманіття цих методів. Це обставина, на наш погляд, пояснюється впливом тих конкретних задач, у зв'язку з якими розроблявся той або інший підхід. У зв'язку з цим реалізуються тільки ті аспекти структури, які є достатніми для вирішення даної конкретної задачі. Тому вони відображають різні сторони внутрішньої організації тексту, різні його рівні і характеризуються різною глибиною проникнення в семантичну сферу тексту.

Важливе значення для створення тексту має теорія фреймів. Фрейм (від англ. framework – каркас) – це структура репрезентації знань, у якій відображено набуту досвідним шляхом інформацію про деяку стереотипну ситуацію та про текст, що її описує, а також інструкцію по її використанню.

У психології фрейм розглядається як фіксована система параметрів, що описують той чи інший об’єкт чи подію. У соціології цей термін застосовується Е. Гоффманом на підставі концепції понятійного змісту Г. Бейтсона, згідно з яким фрейми є базистими елементами , ідентифікованими дослідником у межах ситуацій, що генерують певні соціальні події й нашу участь в них (за [45, 645]).

Фреймовий підхід є доволі перспективним у сучасній когнітивній лінгвістиці, адже модель фрейма є гнучкою й узгодженою із психологічними концепціями памяті й експериментальними психофізіологічними даними.

Структура фрейма розглядається по різному. Деякі дослідники ототожнюють його з пропозиією, предикатно-актантною рамкою, чим засвідчують виключно вербальну природу й істинність, несуперечливість фіксованої інформації ( Ч. Філлмор, Р. Ленекер, Д. Норманн, Д. Румельхарт та ін.) [ ]. Вузлами предикатно-актантної структури фрейма є слоти. Інші когнітивісти доповнюють пропозиційне ядро фрейма термінальною частиною периферії, модусом і концептуальним планом. Розширення структури фрейма забезпечує його нове розуміння не лише як вербальної структури знань, а і як багатовимірної, що поєднує з мисленнєво-вербальною інформацією образну, сенсорно-моторну, емоційну та прагматичну.

Когнітивне моделювання текстів, дискурсів передбачає використання фреймової інтерпретації, що активуються у свідомості адресата у процесі сприйняття і розуміння тексту. Фрейм інтерпретації близький до понять епізодичних і ситуаційних моделей одного з фундаторів когнітивної теорії дискурсу, голландського лінгвіста Т. ван Дейка, а також до схем Ф. Бартлета, які застосовувались у когнітивній психології У. Найссером і в когнітивній лінгвістиці Д. Румельхартом (за [45, 646 ]).

Підгрунтям їхнього структурування є прнцип повторного переживання, тобто вториннох актуалізації життєвих сценаріїв, які прикладаються й адаптуються до прочитаного чи почутого і забезпечують ефективність рецепції інформації. Таке використання фреймів у когнітології має назву “приписування” (frame attachment).

У найсучасніших когнітивних дослідженнях комунікативних процесів й компютерних розробках проблем породження й розуміння мовлення отримують теоретичне обгрунтування й експериментальну верифікацію нові типи фреймових структур. Це фрейми взаємодії, які одночасно виступають схемами розуміння текстів і мовленнєвих дій. Такі фрейми грунтуються на комунікативному досвіді учасників спілківання й полегшують комунікативну діяльність, сприяють кооперації й ефективності мовлення.

Із метою моделювання розуміння природної мови, американські дослідники ввели динамічні та статичні фрейми: перші відображають перебіг подій, другі – стан. Динамічні фрейми поділються на сценарії, які передають стандартні типові ситуації як набір сцен та елементарних дій, і плани, що встановлюють логічні зв’язки причин і наслідків між сценаріями. Одні дослідники називають різновидами фреймів схему, скрипт, сцену, сценарій, когнітивну модель, а інші – протиставляють фрейми як структуру репрезентації декларативних знань моделям скрипту, сценарію та схуми як структурам процедурних знань.

РОЗДІЛ 2

Методичні засади розвитку дискурсивної компетенції майбутнього перекладача.

2.1 Роль дискурсивної компетенції в моделі професійної підготовки майбутнього перекладача

У сучасній педагогічній практиці дискурс визначається як “складне комунікативне явище, яке окрім тексту включає в себе екстралінгвістичні фактори (знання про світ, думки, установки, цілі адресата), необхідні для розуміння тексту”. Тект є носієм інформації, а також взірцем використання конкретного матеріалу у мовленні. Однак з позицій сучасних завдань навчання спілкування цих функцій недостатньо. Слід пам”ятати, що основним у акті спілкування є не зміст тексту, а вираження та досягнення комунікативних завдань партнерів. При цьому текст є засобом досягнення цих завдань [30, 42].

На відміну від тексту, дискурс є взірцем реалізації визначених комунікативних намірів у контексті конкретної комунікативної ситуації щодо партнера, представника іншої культури, вираженої певними мовними і немовними засобами.

Таким чином, дискурс – це не тільки продукт мовленнєвої діяльності, а також й процес її творення, який визначається комунікативним контекстом та умовами спілкування [38, 119].

Можна зробити наступний висновок:

студент не повинен зазубрювати тексти як взірці мовної реалізації;

доцільніше створювати / сприймати дискурси, виходячи з комунікативної мети та ситуації спілкування. Слухач повинен зорієнтуватися в обставинах і спромогтися визначити комунікативну мету того, хто говорить.

Omaggio A. C. трактує дискурсивну компетенцію як здатність породжувати дискурс, тобто використовувати і інтерпретувати форми слів і значення для створення текстів, володіння навиками організації мовного матеріалу в когерентний (зв'язний) текст, а також володіння засобами когезії. Так, індивід з високим рівнем дискурсивної компетенції добре знає, як ефективно використовувати зв'язки (займенники, іменники та інші граматичні засоби), як досягти єдності думки і відповідності