Окрім цього, були виділені параметри, що дозволяють оцінювати окремі компоненти досліджуваної здатності і регулювати процес навчання у кожному конкретному випадку залежно від рівня знань і умінь групи.

Одержані дані, представлені в таблиці 2, відображають зміну рівня дискурсивної компетенції за певними параметрами.

Таблиця 2. Зміна рівня дискурсивної компетенції за певними параметрами.

Параметр | Етап експерименту

Констатувальний | Формувальний

Знання стилів книжної мови | 87% | 89%

Знання особливостей ділового спілкування | 37% | 73%

Знання особливостей стилів мовлення | 88% | 91%

Знання жанрів мовлення | 25% | 45%

Знання видів ділових листів | 15% | 70%

Уміння правильно аргументувати свої дії | 15% | 75%

Уміння визначати категорії тексту | 25% | 60%

Уміння співвідносити мовний вираз з мовною ситуацією спілкування | 15% | 53%

Уміння орієнтуватися в зовнішній структурі оформлення ділового листа | 27% | 50%

Уміння доречно використовувати словосполучення-кліше | 52% | 85%

Уміння використовувати мовні засоби вираження позитивних емоцій | 22% | 68%

Одержані нами дані підтвердили висунуте нами припущення про актуальність вивчення теми, пов'язаної з мовною поведінкою у сфері професійної діяльності, і показали, що всі студенти розглядають спілкування, зокрема ділове, як невід'ємну частину професійної діяльності і вважають за необхідне введення спеціального курсу з писемного мовлення та аргументації. Більшість респондентів характеризують свій рівень знань як явно недостатній для встановлення і підтримки контактів у виробничій сфері, тобто для виразу інтенцій в процесі комунікації.

Аналіз відповідей на питання анкети показав, що всі студенти усвідомлюють значущість культури спілкування в професійній діяльності фахівця і бачать подолання наявних труднощів, пов'язаних з комунікацією у мовному середовищі, як те недостатнє знання ділової лексики і термінів; труднощі з підтримкою ділового спілкування з представниками інших країн; незнання тонкості всіх сфер спілкування; необхідність виражати свої думки строгою, «сухою» мовою за допомогою певних синтаксичних оборотів.
В цілому велика частина студентів (87%) продемонструвала хороші знання книжних стилів мови, хоча і спостерігалися деякі труднощі при визначенні і аргументуванні стильової приналежності окремих уривків: тільки 25% респондентів змогли перерахувати декілька критеріїв при характеристиці жанрової приналежності того або іншого уривка.

Подальший аналіз одержаних результатів показав, що студенти мало знайомі з поняттям “текстові категорії”: тільки 25% змогли перерахувати можливі категорії, такі як когерентність, інформативність, цілісність та інтенційність. Студенти мають поверхневе уявлення про такі поняття, як мовна ситуація і реквізити ділового листу: лише 27% студентів володіють умінням орієнтуватися в зовнішній структурі оформлення ділового листу, а 15% – умінням співвідносити мовний вираз з мовною ситуацією спілкування.

Аналіз результатів відповідей з погляду мовного виразу ділових інтенцій показав, що 22% пов'язали ділове спілкування з категорією ввічливості і продемонстрували уміння використовувати мовні засоби виразу позитивних емоцій, а 52% – доречно використовувати словосполучення, що кліширують.

ВИСНОВКИ

На сучасному етапі розвитку української освіти та її інтеграції в глобалізований освітній простір особливо гостро відчувається проблема формування дискурсивної компетенції майбутніх перекладачів, які повинні стати зв’язною ланкою між Україною та міжнародним співтовариством. Протягом достатньо довгого періоду розвитку методики як науки, дискурсивній компетенції не приділялось достатньої уваги.

Формування дискурсивної компетенції має свою специфіку, обумовлену психологічними, психолінгвістичними і лінгвістичними характеристиками мови. З одного боку, при формуванні дискурсивної компетенції велику роль відіграє текст як зв'язна і цілісна послідовність речень, з іншого – особливу складність представляє аналіз і облік параметрів екстралінгвістичного контексту, оскільки текст звичайно створюється безпосередньою за комунікативною ситуацією.

Дискурсивна компетенція, що включає володіння прийомами організації текстової інформації, засобами спілкування і жанрово-структурними елементами мови, є діагностичним інструментом рівня розвитку мовної особистості, її мотиваційно-прагматичного компоненту. Її особливе значення в розвитку мовної особистості зумовлене поглядом на дискурс як на реалізацію в мові особових значень, що відображають особистісну потребу самовираження і забезпечують необхідну мотивацію спілкування. Виходячи з цього, можна стверджувати, що дискурсивна компетенція пов'язана з формуванням щонайвищого мотиваційно - прагматичного рівня володіння мовою, а її рівень є віддзеркаленням і виразом особливостей мовної особистості.

У контексті створення технології розвитку дискурсивної компетенції нами був виділений пріоритет когнітивного компоненту з наступних причин: він володіє універсальною функцією управління процесом пізнання; когнітивні характеристики входять в структуру «мовної особистості», яка корелює з поняттям «комунікативна компетенція» і через неї з дискурсивною компетенцією; специфіка дискурсу як ключового поняття в структурі дискурсивної компетенції припускає складну систему ієрархії знань і наявність інтегрованих моделей обробки, заснованих на когнітивній теорії вживання мови.

З метою формування дискурсивної компетенції було підібрано 3 тексти та розроблена система вправ різного формату для усного й писемного мовлення.

Результати експериментальної перевірки методики формування дискурсивної компетенції свідчать про те, що всі студенти розглядають спілкування як невід'ємну частину професійної діяльності і вважають за необхідне введення спеціального курсу з розвитку писемного мовлення та аргументації, тому що вони характеризують свій рівень знань як явно недостатній для встановлення і підтримки контактів.

Педагогічні можливості формування дискурсивної компетенції студентів професіонально значущих якостей визначаються її універсальним характером: дискурсивні навики застосовуються в усіх областях життєдіяльності людини. Її специфіка (постановка мети, планування, визначення оптимального співвідношення мети і засобів і ін.) сприяє розвитку рефлексії на рівні звичної внутрішньої дії, украй необхідної для фахівця будь-якого профілю, і є показником зрілої особи з високим рівнем свідомості і професійної самосвідомості. У такому контексті дискурсивна компетенція є важливим елементом загальної освітньої компетенції, що є єдністю теоретичної і практичної готовності і здатності студента до здійснення освітньої діяльності, готовності і здатності вчитися все життя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

Апухтин. В. Б. Психолингвистический