Б. А. Зільберт стверджує, що текст – одиниця мовлення, явище системи комунікації, тобто явиище соціально-мовленнєвого рівня. Фактично, текст ототожнюється з дискурсом і розглядається як комунікативна одиниця, де мовні елементи і структури використовуються для реалізації певних комунікативних цілей, задач і установок [21, 24].

В. В. Красних зробив спробу поглянути на дискурс з точки зору когнітивних структур, які лежать в основі мовної компетенції. На протилежність В. О. Звєгінцеву, текст (за В. В. Красних) є “елементарною (тобто базовою, мінімальною та основною) одиницею дискурсу” – явищем не тільки лінгвістичним, а й екстралінгвістичним. Текст володіє формально-змістовою структурою, яка допомагає вичленити його в дискурсі. Текст є продуктом як мовлення, так і мислення, продуктом, який вперше з’являється в момент породження його автором і може переживати наступні переродження при сприйнятті його реціпієнтом. На формування концепту тексту здійснюють вплив два фактори: ситуація та індивідуальний мовний простір автора [63, 117].

На мотивованість дискурсу вказує В. Кох. На його думку, дискурс – це “будь який текст ( або частина тексту ), в якому є ознаки одного й того ж конкретного мотиву (за [8, 19]).

О. Т. Ішмуратов ототожнює дискурс з певним видом тексту. Так, дискурс – це текст, який містить міркування, тобто текст, в якому фіксується певний хід думки, а комунікативний дискурс – це текст, що містить взаємозалежні судження деяких суб’єктів [21, 171]. Англійські дослідники Р. Ходж та Дж. Кресс розглядають текст і дискурс як такі, що доповнюють один одного, акцентуючи при цьому або соціальний, або мовний рівень.

Дискурс трактується як складне комунікативне явище, що включає в себе соціальний контекст, інформацію про учасників комунікації, знання процесу продукування та сприйняття текстів. Дискурс за Т. ван Дейком,-це складна комунікативна подія,”суттєва складова соціокультурної взаємодії, характерні риси якої – інтереси, цілі та стилі [24, 224].

Н. Д. Арутюнова визначає дискурс як “зв’язний текст у сукупності з екстралінгвістичними, соціокультурними, прагматичними, психологічними факторами; це – текст, узятий в аспекті подій; мовлення, що розглядається як цілеспрямоване соціальне явище, дія, як компонент, що приймає участь у взаємодії між людьми і механізмах їх свідомості. Дискурс – це мовлення, занурене у життя”(за [24, 224]).

У сучасній лінгвістиці його ще трактують і як зв'язний текст в сукупності з экстралингвистическими чинниками (прагматичними, соціальними, психічними і ін.), і як мова, яка розглядається як цілеспрямована соціальна дія. Виходячи з цього, нами був розкритий педагогічний потенціал навчального дискурсу як взаємозв'язаної єдності тексту, мови і реалізації особових значень (див. таблицю 1).

Таблиця 1. Педагогічний потенціал навчального дискурсу (за [43, 32])

Дискурс як текст | Дискурс як мова | Дискурс як реалізація

особових значень

- розуміння поліфункціональної природи тексту, що лежить в його основі;

- розвиток механізмів, що забезпечують процеси сприйняття, розуміння і породження текстів;

- придбання певного досвіду: лінгвістичного і соціального;

- оволодіння загальною і інформаційною культурою;

- перехід від зовнішнього значення тексту до внутрішнього, емоційного і особового значення. |

- навчання стратегії використовування в мові мовних, мовних і экстралингвистических засобів;

- розвиток здібності до аналізу і синтезу (тексту попереднього дискурсу і контексту комунікативної ситуації);

-систематизация всіх знань, умінь і навиків, придбаних в ході розвитку комунікативної компетенції;

-розвиток, посилення і заміщення базових компетенцій. | - реалізація особової потреби самовираження через текст;

- формування уміння привласнювати інформацію, «живе» знання;

- оволодіння методами і прийомами роботи з учбовою інформацією;

- забезпечення необхідної мотивації спілкування, перетворення значень в особові значення;

- створення власної духовної культури;

- реалізація повчальної, виховуючої і розвиваючої функцій освіти через професіонально і особово значущі

тексти.

Дискурс також розуміється як текст,”представлений у вигляді особливої соціальної даності” [49, 44] і ”утворений в результаті мовленнєвої діяльності представників певної лінгвокультурної спільноти, який розглядається у сукупності його лінгвістичних параметрів та соціокультурного контексту” [55, 92].

Дискурс розглядають і як підсистему тексту. Текст – більш загальне поняття, ніж дискурс. Дискурс – це “мовлення, занурене у життя”, тому термін “дискурс”, на відміну від терміна “текст”, не застосовується до древніх текстів, зв’язки яких із живим життям не відновлюються безпосередньо. Якщо під текстом розуміють “абстрактну, формальну конструкцію, то під дискурсом – різні види її актуалізації, що розглядаються з точки зору ментальних процесів і в зв’язку з екстралінгвістичними факторами” [40, 136-137]. І, якщо дискурс – категорія, яка постає як особлива соціальна даність, то текст – категорія, яка належить і черпає свої сили у мовній сфері. Як про дискурс можна говорити про текст оповідання, вірша, виступу, але цього не можна сказати про текст вправи з граматики, яка є набором речень, правила, що ілюструє якесь граматичне явище. Дискурс – це текст, що містить роздуми, тобто текст, у якому фіксується деякий хід думок [45, 171]. Більше цього, дискурс можна уявити як таке складне комунікативне ціле, у якому мовлення – осмислені роздуми, представлені у вигляді тексту і звернене до іншого, виступає у єдності об’єктивних та суб’єктивних сторін, а знання, об’єктивуючи інтерсуб’єктивний досвід,